Бобівник трилистий Menyanthes trifoliata L


Бобівник трилистий – Menyanthes trifoliata L.

Родина тирличеві – Gentianaceae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 25-70 см заввишки, з повзшім стеблом. Листки всі прикореневі, довгочерешкові з трійчастою пластинкою обернено-яйцевидних листочків. Квітки білувато-рожеві, зірчасті, в довгастому гро­ні на безлистому квітконосному стебельці. Цвіте у травні – червні.

Де росте? По всій території УРСР (в Степу – рідко), по низьких берегах рік і озер, по низинних торфових болотах, в канавах, утворюючи часто густі зарості.

Що й коли збирають? Листки, навесні і влітку під час цвітіння, найчастіше в суху сонячну погоду.

Коли застосовують? Для збудження апетиту, поліпшення виділення травних соків і перистальтики шлунково-кишко­вого тракту, при недостатній кислотності шлункового соку, а також при здутті, жовтяниці, малярії, для збудження функції залоз, заспокоєння нервів і при недокрів’ї. Вжи­вають у вигляді чаю. На і склянку окропу беруть 1 чайну ложку подрібнених листків, настоюють 10 хвилин. П’ють по 1 склянці перед їдою при водянці, набряках, недокрів’ї, ревматизмі, 30лотусі. Для збудження апетиту готують чай з суміші трави полину гіркого і листків бобівника (порівну) – беруть 1 чайну ложку на 1 склянку окропу (діють гіркий глікозид меніантин, алкалоїд генціанин, рутин, жирна олія, холін, сапоніни, віск, дубильні, смолисті й інші речовини, в яких е йод). Для заспокоєння нервів з суміші листків бо­бівника, листків м’яти холодної і кореня валеріани в спів­відношенні 4:3:3 готують настій – беруть 1 столову лож­ку на 1 склянку окропу, настоюють півгодини і випивають протягом дня ковтками.

Для збудження апетиту і поліпшення травлення п’ють чай з суміші трави бобівника трави 30лототисячника-центу-рії, листків м’яти холодної і кореня аїру в співвідношенні 4:3:2:1- беруть 1 столову ложку на 1 склянку окропу і настоюють півгодини. Вживають по півсклянки 2-3 рази на день, за півгодини до їди.

При нервовій збудності беруть 1 столову ложку суміші трави бобівника, листків м’яти холодної, кореня валеріани і кореня дягелю лікарського в співвідношенні 2 : 3 : 2,5 : 2,5на 1 склянку окропу і настоюють 20 хвилин. П’ють по пів­склянки двічі на день.

Для стимуляції дії травних залоз і при сли30вому катарі шлунка і кишок 1 столову ложку суміші листків бобівника трилистого, листків холодної м’яти, трави деревію тисячо-листого, трави 30лототисячника-центурії і насіння кропу (порівну) настоюють 2 години в 1 склянці окропу. П’ють по півсклянки тричі на день, перед їдою.

При хворобах печінки 1 столову ложку суміші листків бобівника трилистого, квіток ромашки лікарської і трави чистотілу (порівну) 1 хвилину кип’ятять в 1 склянці води, настоюють 1 годину і, відцідивши, п’ють по півсклянки вранці і ввечері, через годину після їди.

При малярії беруть 1 столову ложку суміші листків бо­бівника, трави полину гіркого і цвіту соняшника у співвід­ношенні 10 : 3: 5 на 1 склянку окропу, напарюють 10 хви­лин і п’ють по 3 склянки на день.

30внішньо використовують напар з суміші листків бо­бівника і квіток ромашки (порівну). Вживають для клізм після випорожнення, щоб очистити пряму кишку при хворо­бах з порушенням обміну речовин і при хронічних запорах та для промивання застарілих ран і вира30к.

Барбарис звичайний – Berberis vulgaris L.

Родина барбарисові – Berberidaceae

Як виглядає? Колючий кущ 1,5-2 м заввишки. На сла-борозгалужених гілках трійчасті колючки. Кора молодих па­гонів жовтувата, після зими сіра. Листки чергові, черешкові, до 10 см завдовжки, еліптичні, дещо шкірясті, дрібнозубчасті, виростають пучками на вкорочених пагінцях. Суцвіття – гроно, яке складається з 10-25 блідо-жовтих пахучих кві­ток. Ягода сухувата, еліптоїдної форми, червона, кисла. Цві­те у травні – червні. Ягоди дозрівають у серпні – вересні.

Де росте? Як декоративний кущ у парках, живоплотах, також на узліссі, на каменистих, але багатих на гумус грунтах степової і лісостепової 30н, зрештою (дико й зди­чавіло) – по всій території УРСР, а також як культурна рослина.

Що й коли збирають? Кору, квітки, листки – навесні, після цвітіння; ягоди – восени; корені – рано навесні або пізно восени.

Коли застосовують? У вигляді чаю вживають при гіпо­тонії матки після пологів, при печінкових коліках і жовч­них каменях, холециститах – в холодному періоді (знижує тонус жовчного міхура і зменшує його спазми), при запорах і при спастичному катарі товстої кишки. Поліпшує крово­обіг, спиняє кровотечі. На 1 склянку окропу дають чайну ложку подрібненої кори, квіток або листків і настоюють 10 хвилин. Коли беруть саме коріння, кип’ятять його 10 хви­лин. П’ють по 1 склянці, вранці і ввечері, ковтками. Настоєм барбарису звичайного лікують також подагру, ревматизм, люмбаго. Подібно до хініну він понижує гарячку, діє за­спокійливо і протшмікробно.

Сік з ягід барбарису допомагає при запаленні легень, пропасниці, при кашлі. Для цього п’ють 1-2 столові ложки

На день (багатий на вітамін С). Знижує гарячку, гамує спрагу. При збільшеній печінці з суміші кори барбарису (з коренів і однорічних пагонів), трави чистотілу і листків м’яти у співвідношенні 2,5 : 1,5 : 5 виготовляють напар. Одну столову ложку суміші заливають склянкою окропу і настоюють 30 хвилин. П’ють по 2-3 склянки на день. При недостатній функції підшлункової залози 2 столові ложки кори барбарису і 1 столову ложку кореня солодцю голого заливають 0,5 л води, настоюють цілу ніч, вранці кип’ятять 5-7 хвилин, відціджують і п’ють по півсклянки двічі-тричі на день. Через те що алкалоїди берберин (і подібні до ньо­го за дією оксикантин і пальматин), які містяться в корі барбарису, нагадують своєю побудовою алкалоїди опію (ли­ше не мають наркотичної дії), рідкий екстракт з кори бар­барису застосовують для лікування наркоманії, визваної зловживанням морфієм. Для цього вживають по 25-30 кра­пель рідкого екстракту на чарку води кожні 3 години.

При холециститі, холангіті з суміші кореня барбарису, кореня кульбаби, кореня дикого цикорію і кори крушини у співвідношенні 2:2:2:1 готують відвар. 1 столову лож­ку суміші варять в 1 склянці води 15 хвилин і п’ють З склянки па день.

30внішньо використовують настоянку кори (1:4) – за­капують по 2 краплі двічі на день у вухо при глухоті.

Яловець звичайний – Juniperus communis L.

Родина кипарисові – Cupressaceae

Як виглядає? Вічнозелений кущ (іноді деревце) 2-4 м заввишки. Кора сіра або червонувато-бура, луската. Лиет-ки – шиловидні шпильки, сидячі, тверді, лінійні, зверху жолобчасті з білою смужкою, знизу блискучі, з тупо-округ­лим кінцем, розміщені по три. Квітки дводомні. Чоловічі колоски майже сидячі, жовті, округло-довгасті, жіночі – ягодоподібні шишки, численні, довгасто-яйцевидні, поодинокі, в пазухах листків, на одній ніжці. Три їхні плодові луски в міру достигання стають м’ясистими і зростаються. Шишко­ягоди синювато-чорні, з трьома насінинками. Цвіте в травні, шишкоягоди достигають восени наступного року.

Де росте? В підлісках хвойних і мішаних лісів, на помірно вогких грунтах, рідше над берегами річок, по мохових бо­лотах, сухих горбах і на лісистих гірських косогорах – в Карпатах (у нижній частині гір), на Поліссі та зрідка в північній смузі Лісостепу.

Що й коли збирають? Молоді пагони – навесні, шишко­ягоди – пізно восени.

Коли застосовують? Для очищення крові при фурункулах і висипах на тілі. Як ароматичний і сечогінний засіб (у збільшеній дозі діючий чинник – летка олія – може под­разнювати нирки). Наявність в ялівцевій олії терпенових по­хідних (а-пінену, камфену, кадинену, терпенеолу, борнеолу, і30борнеолу, цедролу) зумовлює подразну, болезаспокійливу і неспецифічно-антисептичну дію ялівцю. Всмоктуючись у шлунково-кишковому тракті, вони поліпшують травлення, бо створюють несприятливі умови для розвитку вторинної бактеріальної флори. Потім в дихальних шляхах спостері­гається та сама дія терпенових сполук як відхаркувального засобу. Зокрема, близькі до камфори терпенові сполуки сти­мулюють також центральну нервову систему. Яловець дезинфікує сечові шляхи, збуджує апетит і діє як відхарку­вальний засіб, його використовують проти печії, при жіночих хворобах – від білей. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку ягід і молодих стебел та варять 10-15 хвилин. П’ють 2 склянки на день ковтками. Лікуючись ягодами – при слаб­кості сечового міхура, печії, млявому травленні, при здутті (метеоризмі) -у перший день жують старанно 6 ягід (кіс­точки випльовують), додаючи в наступні 14 днів по 1 щодня, аж до 20 ягід, а потім поступово зменшуючи на 1 ягоду щодня – до 6. Таке лікування сприяє відходженню газів, діє помірно жовчогінно і дезинфікує жовчні шляхи. Воно ко­рисне і для функції нирок, не подразнює їх.

Для посилення дії шлунка і кишок ще настоюють 1 сто­лову ложку суміші ягід ялівцю, листків бобівника трилистого і трави 30лототисячника (центурії) в співвідношенні 1:1:3 протягом 4 годин в 1,5 склянки окропу, відціджують і вжи­вають по півсклянки тричі на день за півгодини до їди. Вжи­вання 10-15 крапель спиртової ялівцевої настоянки на цукрі запобігає простуді.

Як сечогінний засіб беруть 1 столову ложку суміші ягід ялівцю, локричного кореня і листків мучниці в співвідно­шенні 4:1:4, заварюють протягом хвилинки в 1 склянці окропу, настоюють кілька годин і вживають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день. Або беруть 1 чайну ложку суміші (порівну) ягід ялівцю, листків берези і коріння кульбаби на 1 склянку окропу, хвилинку варять, настоюють півгодини і вживають по і столовій ложці тричі на день при водяній пухлині.

Як сечогінний засіб 1 повну столову ложку суміші (по­рівну) шишкоягід ялівцю, коренів вовчуга, кореня солодцю і кореня любистку настоюють 6 годин в 1 склянці води, ва­рять 15 хвилин. Випивають за кілька разів протягом дня. Протипоказано вживати при вагітності і гострих захворюван­нях нирок та сечових шляхів.

При циститі, бактеріурії беруть 1 столову ложку суміші (порівну) шишкоягід ялівцю, трави фіалки триколірної (братків) і кореня любистку на 1 склянку води, варять 15 хвилин. Протягом дня випивають 1-2 склянки відвару.

При метеоризмі (здутті) 2 повні чайні ложки суміші шишкоягід ялівцю, кореня дикого цикорію, листків шавлії, трави гіркого полину, кореня дягелю, листків холодної м’яти і трави очанки в співвідношенні 1 : 1 : 1 : 1 :1,5 : 1,5 : 3 ва­рять 15 хвилин в 1 склянці води. П’ють 1-2 склянки на день.

При ревматичних, подагричних запаленнях і опухах вти­рають ялівцеву настоянку (1:6 частин спирту) при болях у вусі вкладають у нього вату, зволожену ялівцевою насто­янкою, старанно витиснуту. Летка ялівцева олія діє проти­мікробне.

100 до 200 г сухих шишкоягід варять віл води і відвар додають до ванни для лікування подагри і ревматизму, мокрого лишая, корости, висипів на тілі та інших шкірних хвороб. Після такої ванни добре і спокійно спиться. Зара­жені місця обкурюють димом з шишкоягід і стебел, які тлі­ють на гарячому вугіллі.

Сосна лісова – Pinus silvestris L.

Родина соснові – Pinaceae

Як виглядає? Хвойне вічнозелене дерево 20-40 м зав­вишки. Крона його округла. Кора світла, червоно-бура, злу­щується тонкими шарами. Листки розміщені (глиця – чати-на) по 2 на верхівках скорочених пагонів 5-7 см завдовжки, си30-зелені, з помітними блакитно-білими смужками і зубча­тим краєм. Квітки двостатеві, однодомні. Чоловічі зібрані в одну колосовидну волоть, насінні ж – поодинокі, або по 2- З на загнутих до низу ніжках, овально-конічні шишки. Зрілі шишки – матові, суцільні, щитки лусок майже ромбічні з 4-6 гранями. Насіння чорне з крилом, яке втричі довше за нього. Цвіте у червні.

Де росте? На Поліссі, в північній та південній частині Лісостепу і північній частині Степу, на піщаних грунтах рік Тясьмина, Росі, Псла, Ворскли, Сіверського Дінця, Оскола, Айдару, Красної, Самари, переважно на піщаних і супіщаних грунтах. Найцінніша її різновидність – карликова (так зва­ний жерєп -PinusmontanaL.), росте в Карпатах (Чорногора, Горгани, Чивчинські гори).

Що й коли збирають? Пагони і смолу (живицю), протягом усього літа (бруньки і пагони найкраще збирати в лютому – березні). Особливо ціняться пагони карликової сосни (жере-пу) – криволісся.

Коли застосовують? При цинзі як вітамінний напій: із сві­жих зібраних гілок сосни обдирають глицю, промивають її холодною водою і ріжуть на січку. 4 склянки такої січки за­ливають 2,25 склянки холодної води, туди додають 2 чай­ні ложки розбавленої соляної кислоти і ставлять у темне місце на 2-3 дні; потім відціджують і п’ють по 1 склянці на день.

Через те, що в бруньках е летка олія, вітаміни В2, К і ка­ротин, фітонциди тощо, відвар, напар і настій соснових бру­ньок вживають як відхаркувальний, протигнильний, дезин­фікуючий і сечогінний засіб (діє скипидар, в якому е терпе­ни – пінен, лімонен, борнеол, борнілацетат та інші, гірка ре­човина пініпікрін).

Застосовують у вигляді відвару. Віл води варять 5- 7 хвилин 30 г бруньок і відвар випивають протягом дня за З рази: при захворюваннях верхніх дихальних шляхів, хро­нічному бронхіті, при каменях і піску в нирках і сечовому міхурі, подагрі.

У вигляді чаю готують так. 1 столову ложку суміші (порівну) соснових бруньок, квіток алтеї і квіток дивини кип’ятять хвилину в 2 склянках води, настоюють 10 хвилин, відціджують і п’ють по півсклянки через кожні З го­дини.

Настій шишок п’ють при надмірних менструаціях. Засо­бом для досягнення довголіття вважають пилок, висипаний з зібраних під час цвітіння і висушених па сонці жовтих чоловічих колосків сосни. Вживають пилок по 2 г (пів чай­ної ложки) 2-3 рази на день, до їди. Пилок цей, зварений з молоком, з додатком меду й масла вживають також при туберкульозі легень.

Водний відвар пагонів жерепу (гірської сосни) вживають для інгаляцій при захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Для цього ковтають також по 5-6 зерен смоли (живиці), двічі на день.

При рахіті, грижі, подагрі, потінні ніг і для лікування нер­вової збудності беруть на 5 л води 3 повні пригорщі пагонів чи самої глиці і варять їх 3 години. Відвар додають до пов­ної ванни. Ванни повторюють тричі на тиждень (див. Смерека європейська}. Дьоготь, отриманий внаслідок сухої перегонки стовбурів і гілок сосни (або смереки) вживають для лікуван­ня екземи, лускатого лишая, корости – мав дезинфікуючу, тіротимікробну і місцеву подразну дію (див. Береза біла).

Суниці лісові – Fragaria vesca L.

Родина ро30ві – Rosaceae

Як виглядають? Багаторічна трав’яниста рослина 5- 30 см заввишки. Буре кореневище гори30нтальне або скісне, з довгими, повзучими пагонами. Стебло пряме, волохате. Листки – трійчасті, прикореневі, з 3 сидячими, овально-ром­бічними великозубчастими листочками, темно-зелені, зверху майже голі, знизу сизувато-зелені, пухнасті. Суцвіття щит­ковидні, квітки двостатеві, сидять на довгих квітконіжках, пухнастих від притиснутих до стебла волосків, пелюстки кві­ток білі. Цвітуть суниці у травні – червні. Плоди – численні сухі зернятка на ягоді. Ягоди з приємним запахом і смаком, зеленувато-червоні або яскраво-червоні, містять у собі багато заліза, дозрівають у червні – липні.

Де ростуть? В лісах, серед чагарників, на узліссях, галя­винах, на сухих трав’янистих схилах, зрубах. У лісових ра­йонах і в північній та середній частинах Лісостепу ростуть звичайно, у напрямку на південь рідшають, в Криму ростуть у передгір’ях і в горах.

Що й коли збирають? Листки – під час цвітіння (у трав­ні- червні), ягоди – коли вони цілком дозріли, кореневи­ща – у вересні – жовтні.

Коли застосовують? При недокрів’ї, авітамінозах, ревма­тизмі, хворобах печінки, для очищення крові при фурунку­лах і висипах на тілі, екземі, при катарах дихальних шляхів і проносах (в’яжуча дія), підвищеному тиску крові і великій її в’язкості, а також як глистогінний засіб. Якщо напере­додні поїсти оселедця з цибулею, а потім вживати щодня багато суниць (М. А. Носаль), то можуть вийти круглі глис­ти, волосоголовці, навіть солітер з головкою. Гострики також не переносять суниць і скупчуються біля заднього проходу (див. Полин гіркий). У ягодах суниць багато патро­нів і кислот (яблучна, саліцилова, цитринова, хінна), містять­ся дубильні речовини, залі30, барвники, леткі олії, цукри і ві­таміни С, ВІ, каротин, в кореневищах – дубильні й інші ре­човини. Суничний се30н триває 3-4 тижні. Для хворих з по­рушенням діяльності сечових і жовчних шляхів (камені), з недокрів’ям, хворих на атеросклероз, гіпертонію, подагру, артрит, виразку шлунка, катари, хвороби селезінки се30н суниць, чорниць, кавунів, винограду – це домашній курорт­ний се30н. Ці продукти є лікувальними, вони завжди при­носять користь, крім випадків ідіосинкразії до суниць. Про­типоказані вони також при тривалих печінкових коліках, гастритах з підвищеною кислотністю, при хронічному апен­дициті. Подібно до ягід діє відвар з листків і кореневищ при висипах на тілі, проносах, кровотечах, жовтяниці, нічному потінні, сечокам’яній хворобі (сечогінно) і простуді (пото­гінно), при подагрі, запорах.

Вживають у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 2 чайні, ложки листків і настоюють 10 хвилин. П’ють 2 склян­ки на день, ковтками. При хворобах обміну речовин ліку­вання тривале. Здоров’я людей значно поліпшилося б, коли б узвичаїлись питп напій з листків суниць як чай. (При ка­тарах дихального – тракту, гастритах і колітах див. Чебрець звичайний). Напій з листків використовують при астмі (яду­сі). Кровоспинно діє цей напій при надмірних менструаціях, а відвар з кореневищ – як добрий засіб проти геморою.

При задавнених екземах (з нагноєннями, тріщинами, струпами, нерідко смердючими виразками) кілька днів під­ряд прикладають розтерті товстим шаром на чистій лляній матерії ягоди суниць (чи обварені ягоди чорниць – VacciniummyrtillusL.) або сухі свіжі розпарені суничні листки. Після того, як зійдуть струпи, лікують примочками, напри– клад, з суміші коріння лопуха, пелюсток троянди культур­ної (яку використовують для варення), квіток нагідок, дубової кори, трави хвоща і трави сухої нехворощі в співвід­ношенні 2:2:2:1:1:1. Пригорщу цієї суміші кип’ятять 7-10 хвилин е і л води, настоюють 20 хвилин, проціджують, зливають у пляшку і застосовують для примочок, які роблять кілька разів на добу. Припарки з сухого листя зменшують болі печінки і зубів, також при геморої.

Соком з ягід чи водним їх настоєм виводять веснянки, плями на обличчі, вугри, лишаї. Водний настій сушених ягід або листя вживають для полоскання рота при ангінах, як антисептичний засіб; він усуває неприємний запах із рота.

Цибуля ведмежа – Alliiyn ursinum L.

Родина лілійні – Liliaceae

Як виглядає цибуля ведмежа? Багаторічна рослина 15- 30 см заввишки, з різким характерним запахом леткої олії – аліцину. Стебло знизу обкутане гладенькими фіолетовими піхвами листків. Листків 2-3, їхня гладенька пластинка – ланцетна або еліптична, 10-20 см завдовжки й 2-3 см завширшки, з коротким черешком. Суцвіття – кулястий до­сить рясний багатоквітковий 30нтик. Листки оцвітини біло-зелені, іноді рожеві. Цвіте у червні – липні.

Де росте? В тінистих, вогких листяних лісах, біля струм­ків, по низинних місцях. Поширена в Карпатах, спорадич­но на Поліссі, в Лісостепі й у північно-східній частині Сте­пу (Сумська область, Охтирка; околиці Харкова, Люботина, Змієва).

Що й коли збирають? Листки – в травні, головки – во­сени.

Коли застосовують? Свіжі листки – як протицинготний засіб, особливо при нестравності, браку апетиту, проносах. В краплях застосовують прн атеросклерозі і для очищення крові при фурункулах, висипах на тілі, для поліпшення пе­ристальтики кишок. Для цього настоюють листки ведмежої цибулі протягом 14 днів на півлітра міцної горілки і вжи­вають по 10 крапель на воді по кілька разів на день.

Подібно діють цибуля городня і часник посівний, у яких, крім антибіотика аліцину, найдено ще вітамін В і С, йод.

Вдихання пари з суміші потовчених головок посівного часнику і цибулі городньої швидко виліковує нежить; лікує ангіни, полегшує приступи коклюшу.

Цибуля городня – засіб сечогінний, вітамінний (гичка), бактерицидний, фітонцидний, косметичний (свіжий сік за­стосовують проти веснянок, вугрів, бородавок, для посилен­ня росту волосся), для збудження апетиту, відхаркувальний, протизапальний, протигеморойний, болезаспокійливий, ра­нозагоювальний, що посилює статеву функцію і потяг (спо­нукає вироблення сперми та прискорює менструацію у жі­нок), поліпшує роботу серця при атеросклерозі і загальне самопочуття. Вживають для поліпшення травлення (при атонії кишок, при спастичних колітах), при хворобах органів дихання, печінки (цироз), ревматизмі, атеросклерозі, сечо­кам’яній хворобі, при шкірних хворобах (грибок), трихомо­надному кольпіті.

Леткі антибіотики – фітонциди – посівного часнику вби­вають різні мікроби: бактерії тифу і паратифів, холерні віб­ріони, дифтерійну паличку, стафілококів і стрептококів, за­тримують ріст туберкульозної палички. Гнійні рани, і такі, що погано гояться, лишаї на шкірі, псоріаз, бородавки, опухи після укусів комах лікують компресами з потовчених свіжих головок ведмежої цибулі і посівного часнику.

Доведено, що частина мікробів згодом пристосовуються до загальновживаних антибіотиків: пеніциліну, стрептоміцину, левоміцетину та інших і стійкість їх до цих антибіотиків з року в рік зростає. Проте, природні антибіотики, напри­клад, цибулі, часнику, звіробою, моху ісландського, евкаліп­тової олії, не подавляючи корисних мікробів у шлунково-кишковому тракті, як тисячі років тому назад знищують шкідливі мікроби і підвищеної їх стійкості до природних антибіотиків не завважено.

Вживання водного настою і спиртової настоянки (10:4) головок часнику посівного – по 30 крапель тричі на день все­редину – лікує дизентерію, гепатити, хронічні запори, здут­тя. Часник знижує кров’яний тиск, зміцнює силу серце­вих скорочень, уповільнює пульс, збільшує сечовиділення. Вживання його загострює апетит, збільшує секреторну дію залоз стравоходу, поліпшуючи травлення, і збуджує дію статевих залоз.

Вживати часник забороняють хворим на епілепсію, вагіт­ним жінкам і при запаленні нирок.

При склерозі корисний сніданок, що складається з 1 склян­ки чаю, настояного на суничних або ожинових сушених лист­ках, скибки хліба простого помелу із маслом з товченим зуб­цем часнику і свіжим тертим коренем селери запашної.

Свіжі подрібнені головки вживають для лікування три­хомонадних кольпітів у жінок (вкладають тампони у піхву на кілька ночей підряд). При болісних мо30лях прикладають на ніч м’якуш потовченого зубця часнику, змішаного зі спо­рошкованою крейдою. Мо30ля не треба зривати, він повинен відпасти через кілька прикладань сам. Чотори – шестигодинний настій 2 товчених головок часнику на 1 склянці молока (тільки-но з-під корови) вживають для протиглисних клізм, особливо щоб вивести гостриків.

ПРОПОЛІС

Прополіс – це дещо клейка, смолиста, темно-бура речо­вина з приємним запахом і гірким смаком, яка легко роз­чиняється в 70% спирту, дуже слабо – у воді. В складі про­полісу е рослинні смоли, віск, леткі олії, пилок, виділення бджолиних слинних залоз та мікроелементи – залі30, мідь, марганець, цинк, кобальт. Бджоли застосовують його для заклеювання дірок і щілин у вулику та для внутрішнього змазування щільників. Дія прополісу антимікробна, анти­токсична, протизапальна, знеболювальна, що стимулює за­хисні сили організму проти інфекцій. Заготовляють прополіс улітку, після основного медозбору. Він неотруйний, для люд­ського організму не шкідливий. Застосовують прополіс та­ким чином.

У вигляді екстракту. 100 г очищеного від домішок про­полісу труть на порошок, додають 100 мл дистильованої во­ди і варять кілька годин на водяній лазні. Теплим фільтру­ють через кілька шарів марлі. Каламутний, темно-жовтий екстракт використовують для лікування туберкульозу ле­гень, бронхоаденітів. Вживають по 20 крапель тричі на день, за годину до їди, протягом 4-10 місяців.

У вигляді олії. До 1 кг стопленого в емальованій посу­дині вершкового масла додають при температурі 80° 150 г чистого спорошкованого прополісу, добре вимішують мета­левою ложкою, потім теплу суміш фільтрують через марлю і зберігають у темному сухому холодному місці. Вживають по 1 чайній ложці тричі на день, за 1 годину до їди, протя­гом 4-10 місяців при туберкульозі легень. На курс треба 4-7 кг прополісної олії.

У вигляді спиртового розчину. До 100 г спорошкованого прополісу додають 500 мл 96% спирту і збовтують протягом 30 хвилин, повторюючи цю процедуру неоднора30во протягом 2-5 днів. Потім фільтрують через марлю і п’ють по 20- 40 крапель тричі на день, за 1-1,5 години до їди, на теп­лому молоці як протизапальний, знеболювальний засіб, що стимулює захисні сили організму, а також як віроцидний за­сіб проти грипу (має властивості біогенного стимулятора). 30внішньо. При туберкульозі шкіри, хронічній екземі, хронічних дерматитах, при афтах й ерозіях у роті. В кон­центрації 0,25% спричинює дванадцятихвилинну анестезію.

У вигляді мазі. До чистого, розтертого на порошок про* ; полісу додають в емальовану посудину вазелін або ланолін і нагрівають до 45°. Потім добре вимішують, фільтрують че­рез подвійний шар марлі і застосовують для лікування мо­30лів, новотворів, а в тампонах – для лікування ерозій ший­ки матки, ендодервіцитів, кольпітів і станів після діатер­мокоагуляції.

У вїггляді інгаляцій. 60 г прополісу і 40 г воску кладуть в емальовану посудину, яку вміщують у водяній бані. При хронічному бронхіті роблять інгаляції впродовж двох міся­ців, по 10 хвилин вранці й увечері (фітонцидна дія).

Кульбаба лікарська – Taraxacum officinale Web. (ex Wigg.)

Родина складноцвіті – Compositae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 5-30 см заввишки, при ушкодженні виділяє молочно-білий сік. Ко­рінь веретеноподібний, малорозгалужений, м’ясистий, 20- 60 см завдовжки, 1-2 см в поперечнику, на смак гіркува­тий. Всі листки зібрані в прикореневу розетку, ланцетні, виїмчасто-перистороздільні. Квіткове стебло порожнисте, на верхівці несе квітковий кошик. Суцвіття – один кошик З- 5 см в поперечнику, обгортка дворядна, горбкувата, зелена. Всі квітки язичкові, віночок 30лотаво-жовтий. Цвіте в трав­ні – липні.

Де росте? По всій території УРСР – на вогких грунтах, при дорогах, в садах і на городах, на узліссях, галявинах.

Що й коли збирають? Квітки ра30м зі стрілками – під час цвітіння, коріння з листками – навесні, до цвітіння рослини, саме коріння – восени.

Коли застосовують? При хворобах печінки й жовчного міхура (каменях), при опухлій селезінці, жовтянці, цукро­вому діабеті, для поліпшення травлення при недостатній кислотності шлунка, гастриті, як потогінний, протигаряч­ковий, молокогінний, відхаркувальний і трохи проносний засіб, при хронічних запорах і геморої, що заспокоює болі при сечокам’яній хворобі. В коренях і листках рослини містяться гірка речовина, глікозид тараксацин, тритерпено­ві спирти, каучук, органічні кислоти, аспарагін, вітамін Ва, слиз, смола, цукор, 25% полісахариду інуліну (корені), олія, солі кальцію, калію, холін, тирозиназа, барвні речовини (різні каротиноїди), сапоніни (листки) і інші речовини. Під­смажені корені кульбаби вживають замість кави як її суро­гат. З молодих сирих листків, до цвітіння, приготовляють вітамінний салат, який збуджує апетит і пожвавлює трав­лення, оздоровлює кров. Його їдять при недокрів’ї і проти укусу гадюки, при ревматизмі, подагрі. Листки можна кри­шити також по 4-5 в суп проти печії.

Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток (або подрібненого коріння), 1 хви­лину варять (коріння -10 хвилин) та настоюють 10 хви­лин. П’ють по 1 склянці двічі на день – вранці і ввечері, ковтками. Замість чаю можна вживати перетерті на порошок листки кульбаби, 3-5 разів на день по 1 г. Для збу­дження апетиту і пожвавлення травлення 1 столову ложку суміші кореня кульбаби, трави деревію і трави полину гір­кого в співвідношенні 1:2:2 настоюють на 1 склянці окро­пу 20 хвилин. П’ють по 1 столовій ложці на день, 3-4 рази, за 15 хвилин до їди (також при кровохарканні). Як кровооздоровчий засіб при шкірних хворобах (висипаннях на тілі, фурункулах, екземі) настоюють 2 столові ложки су­міші (порівну) листків кульбаби, кропиви малої (жигавки) і квіток терну в 2 склянках окропу 4 години і п’ють щоден­но по півсклянки 4 рази на день протягом 2 тижнів. Дієти при цьому дотримують без м’яса і яєць. При атеросклерозі настоюють 1 столову ложку суміші (порівну) кореня куль­баби, кореневищ пирію, кореня мильнянки і трави деревію на 1 склянці окропу 30 хвилин і п’ють щоденно по 1 склян­ці вранці і ввечері. Лікування тривале.

Як жовчогінний засіб беруть 1 столову ложку суміші (порівну) кореня кульбаби, кореня вовчуга, кори крушини ламкої і листків м’яти холодної на 1 склянку окропу, за­парюють 10 хвилин. П’ють 2-3 склянки на день. Або беруть 1 повну столову ложку суміші (порівну) кореня кульбаби, кореня дикого цикорію і квіток цмину піскового на 1 склян­ку води, варять 5 хвилин і випивають за три рази протя­гом дня. Або ж беруть 1 повну столову ложку суміші (по­рівну) кореня кульбаби, кореня тирличу, кори крушини, трави чистотілу звичайного, листків бобівника трилистого і листків м’яти холодної на 1 склянку води, варять 5 хви­лин. П’ють по 1 склянці двічі на день, перед їдою для ре­гуляції випорожнення кишок. Із борошна з коренів куль­баби, змішаного з медом, готують мазь, яку застосовують при екземі. Змивають мазь теплою сироваткою з молока.

Меліса лікарська – Melissa officinaJis L.

Родина губоцвіті – Labiatae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 30-120 см заввишки, при розтиранні пахне цитриною. Стебло чотири­гранне, гіллясте, вся рослина м’яковолосиста. Листки серце­видно-яйцевидні, поморщені, великозубчасті, черешкові. Квітки блідо-рожеві або білі, в пазушних пучках. Медонос. Цвіте в липні – серпні.

Де росте? Серед заростів, по узліссях, на пустирях. Ме­лісу також висівають у квітниках і полях як ефіро­носну, лікарську та медоносну рослину. Походить із Східно­го Середземномор’я.

Що й коли збирають? Листки і верхівки пагонів, під час цвітіння. Сушать швидко, але не на сонці.

Коли застосовують? Як засіб, що дів протиспазматично і болезаспокійливе, вітрогінно, сечогінно, заспокоює нерви і збуджує травлення (дія седативної леткої олії, гіркот, ду­бильних речовин і вітаміну С); регулює статеву дію, при­тінює блювання.

Вживають у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку трави меліси, хвилинку кип’ятять і на­стоюють 10 хвилин. П’ють по 1 склянці вранці і ввечері, ковтками; при серцевих хворобах (зникають задишка, при­ступи тахікардії, болі в ділянці серця, дихання стає повіль­ніше, ритм серцевих скорочень уповільнюється, кров’яний тиск знижується). Напар замінює мелісова олія, яку можна купити в аптеці (OleumMelissae). Вживають її по 20 кра­пель 2-3 рази на день на цукрі. Меліса корисна при всіх видах неврозів, при нестерпному болю в шлунку (після сильних душевних потрясінь, від переляку, горя, туги); при безсонні, коліках у кишечнику і здутті, які виникають ін­коли навіть при найсуворішому дотриманні дієти, при міг­рені і “безпричинному” головному болю; при посиленому серцебитті і запамороченні, при блюванні у вагітних, при зубному болю (полощуть рої теплим напаром). Замінити

Водний напар можна спиртовою настоянкою (1 частину ли­стків на 3 частини спирту настоюють протягом 10 днів). П’ють по 1 чайній ложці настоянки на 1/3 склянки води при болісних менструаціях, збудженні статевої функції.

При блюванні вагітних найкраще діє чай з суміші трави меліси, листків м’яти холодної і квіток ромашки в співвід­ношенні 4:3:3- беруть 1 столову ложку на 1 склянку окропу, настоюють 20 хвилин і п’ють холодним, ковтками, по 1 склянці 3-4 рази на день. При нервовому безсонні 1 столову ложку суміші (порівну) листків меліси, шишок хмелю і кореня валеріани настоюють 20 хвилин на 1 склян­ці окропу і випивають на ніч, перед сном.

При неврозах серця і посиленому серцебитті 1 столову ложку суміші трави меліси, кореня і кореневища валеріани, трави деревію тисячолистого, трави звіробою в співвідно­шенні 2:2:3:3 заварюють 1 хвилину в 2 склянках окропу, настоюють кілька годин і п’ють по півсклянки 1 раз на день, ковтками.

Чай й сухих листків меліси допомагає при весняному знесиленні, при дратливості. Він діє заспокійливо на нерво­ву систему, поліпшує загальне самопочуття. Особливо корис­на меліса при недокрів’ї, як природний кровотворний засіб, так само, як навесні, коли ще немає жодного свіжого овоча, а торішні збіднені на вітаміни,- молоді листки кропиви чи кульбаби лікарської. Останні, після того як їх вимочили протягом півгодини в посоленій воді, щоб позбутись гіркоти, кришать ножем з нержавіючої сталі і розтирають у ступці та витискують сік, який вживають по чарці (50 мл) тричі на день. З покришених листків можна приготувати салат, до якого для смаку додають цитринового соку, цукру, олії та солі. Діють вони жовчогінно, підвищують апетит, регу­люють травлення. Сік з молодих листків кропиви, по 1 чай­ній ложці тричі на день, сприяє метаболізмові (обмінові ре­човин) і оновлює організм.



Зараз ви читаєте: Бобівник трилистий Menyanthes trifoliata L