Гостре отруєння морфіном

Морфін – міститься в опії. Летальна доза для дорослого – близько 60 мг при внутрішньому прийомі (наступає отруення), а приблизно з 100-400 мг – смерть. При парентеральному введенні морфін є найбільше токсичний. Значно більше чутливі до морфіну новонароджені, люди похилого віку та хворі на атеросклероз, з захворюваннями серця та легень, з тяжкими деформаціями грудної клітини, з мікседемою.

ФАРМАКОДИНАМІКА

Головним аспектом фармакодинаміки морфіну є його дія на ЦНС. В медицині використовується його виражений анальгетичний ефект, через це він призначаеться при захворюваннях, що супроводжуються довготривалими виснажливими болями, в дозах 0,01-0,02 г 2-3 рази на день.

Всмоктування цього алкалоїду відбувається швидко через шлунково – кишковий тракт і парентеральным шляхом, алкалоїди опію при палінні практично в незміненому вигляді всмоктуються через легені, у незначній кількості через ушкоджену шкіру.

Виведення з організму відбувається по-різному: головним чином відносно швидко після знешкодження в печінці через нирки, частково через кишківник.

Токсична дія виявляється переважно центральними паралічами, створюється загроза дихальному центру з наступною гипоксемією. Опіати спочатку збуджують центр блукаючого нерва (брадикардія), ядра окорухового нерва (міоз), можливе збудження блювотного центра. Можливі алергійні реакції, особливо при вивільненні гістамину.

СИМПТОМАТИКА

В залежності від способу аплікації і дози відносно швидко з’являється гіперемія обличчя, запаморочення, відчуття жару і спраги, нудота; можливі галюцінації. Збудження і судоми при введенні морфіну не часті (найчастіше в дітей), як правило, спостерігаються при прийомі кодеїну і його дериватів. Розвиваються сомноленція, блідість шкіри, міоз, брадикардія. Хворий впадає в кому (до 2 днів), для якої характерні: поверхневе, уповільнене, нерегулярне дихання, що ледь визначаеться, залежно від обставин, типу Чейна – Стокса, ціаноз, арефлексія; максимально звужуються зіниці, що не реагують на світло, диференціальний діагноз з отруєннями барбітуратами, але не в комбінації з атропіном чи скополаміном; під час судом під впливом кодеїну або в асфіксичній стадії з’являється мідріаз. Виникає гіпотермія. У результаті спазмів сфінктерів сильно переповняються шлунок, кишківик, сечовий міхур. Смерть може наступити внаслідок припинення дихання через 2 години, частіше через 7-12 годин, чим пізніше, тим благоприемніший прогноз, однак виникає небезпека ускладнень, таких як пневмонія, слабкість серцево-судинної діяльності, набряк легень. Після пробудження можливе повторне впадіння в кому. Пізніше порушуються дефекація і сечовипускання. Спостерігаеться анорексия, іноді пізні розлади, обумовлені аноксією,... як при отруєнні оксидом вуглецю.

ЛІКУВАННЯ

Спочатку при необхідності проводять профілактику чи лікування шоку.

Після прийому усередину токсичних доз промивають шлунок, але тільки протягом перших двох годин при цілком збереженій свідомості і стабільних гемодинамічних показниках чи повторно після інтубації. Промивання проводять 0,05 – 0,1 % розчином перманганату калію (останні 50 мл розчину вводять у шлунок і не видаляють). В деяких випадках замість промивання шлунка дають випити одну склянку води і викликають блювоту подразненням глотки, але не призначаючи блювотних засобів центральної дії. Потім, якщо промивання шлунка робити вже пізно, призначають міцну чорну каву у великих об`ємах (при утраті свідомості можна вводити розчин кави ректально) з додаванням касторової олії чи сульфату натрію з активованим вугіллям по 1 столовій ложці на 0,25 л кави.

Після підшкірного введення токсичної дози відразу ж на проксимальні місця ін’єкції накладають джгут і створюють венозний застій (джгут через кожні 15 хв на короткий проміжок часу знімають). Навколо місця ін’єкції створюють інфільтрат розчину адреналіна (1 мг у 20 мл изотонического розчину NаСl) і накладають міхур з льодом.

Як антидот уводять 5-10 мл налорфина (М, С) повільно внутрішньовенно ; при відсутності ефекту через 15-30 хв повторно вводять таку ж кількість, а далі з проміжками в 2 години ту ж дозу вводять внутрішньом`язево, доти, поки не нормалізуються дихання та рефлекси. Відповідною дією володіють також леваллорфан, лорфан. Особливо ефективний налоксон, що робить менш сильний депресивний вплив на дихання. Для дихання призначають суміш кисню з вуглекислим газом, що є часто ефективнішим за антидоти, які визивають пригнічення дихання.

У важких випадках і при судомах можна вводити міорелаксанти; також рекомендуеться інтубація, штучна вентиляція легень. Потім проводять инфузій; вводять антибіотики. Необхідний догляд за хворим і симптоматичне лікування на основі регулярного контролю. В випадках катетеризиують сечовий міхур.

Вже в невеликих дозах (5-10 мг) морфін визивае зміни в протіканні психічних процесів. Виникає ейорія, поживлюються фантазії, гострішим стае сприйняття, виконання нескладної розумової та фізичної роботи супроводжуеться ілюзіею легкості. Разом з тим затруднюеться концентрація уваги, знижуеться потреба в будь-якій діяльності, продуктивність, зменшуеться об`єм рухової активності.

Вінницький державний медичний університет ім. М. І.Пирогова

кафедра фармокології

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

ГОСТРЕ ОТРУЕННЯ МОРФІНОМ

Виконала

Студентка 9а групи

ІІІ – курсу

Гуменюк Яна

Олексіївна

Вінниця – 2001


Зараз ви читаєте: Гостре отруєння морфіном