Подходы к экономическому районированию Украины

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ

ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Реферат

З дисципліни: “Розміщення продуктивних сил України та закордонних країн”

На тему:

Підходи до економічного районування України

Студентки I курсу

Обліково-фінансового факультету

Спеціальність фінанси

Денного відділення

Групи 0104а

Кузнецової Наталії Олексіївни

Консультант:

Черноіванова Олена Миколаївна

Донецьк 1999

Зміст.

I. Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3 II. Основна частина. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3 1. Проблема регіоналізації. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3 2. Схеми економічного районування України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3 3. Сучасне економічне районування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4 III. Висновок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

IV. Додаток. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5

Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .8 I. Вступ

Створення незалежної української держави супроводжується помітними змінами в галузевій структурі виробництва і розміщення продуктивних сил, розселенні населення і розвитку міст, в переорієнтації колишніх загальносоюзних зв’зків на внутрі – і міжреспубліканські. На руїнах колишнього СРСР почали формуватися територіально-виробничі комплекси багатьох держав, у тому числі і територіально-виробничі комплекс України. Посилюється увага до збалансованості розв’язання цілого ряду нових наукових і прикладних проблем, серед яких одне з центральних місць займає проблема вдосконалення адміністративно-територіального устрою та економічного районування. Самим поширеним на наш час є розмежування України на дев′ять економічних районів (Картосхема №1).

1. Проблема регіоналізації.

Актуальність обгрунтованого розв’язання даної проблеми зростає насамперед у зв’язку з необхідністю звільнитися від нашарування старих ланок територіального управліня, підвищити його ефективність. Слід зважати на те, що адміністративно-територіальний устрій та економічне районування України вже давно не переглядувались і в ряді випадків створюють певні труднощі для територіального прогнозування і дійового управління на регіональному рівні.

Формування адміністративно-територіального устрою та економічного районування – динамічний процес, який на сучасній території України і на прилеглих до неї українських етнічних землях почався за часів Київської та Галицької Русі.

Встановим, що ж таке економічний район і економічне районування взагалі.

Економічний район – це економічно цілісна частина території країни, якій властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність господарства.

Економічне районування – це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що вклалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Загальноекономічне районування України показане у Схемі №1.

2. Схеми економічного районування України.

Існує багато схем регіоналізації України. Наприклад, ще в кінці XIXстоліття Михайло Драгманов, а в 1926 році Степан Рудницький поділили Україну на Правобережжя, Лівоббережжя та Южну частину. Тут регіоналізація була проведена на основі історіко-географічного принципу.

Напередодні першої світової війни на території України,... яка надлежала до Російської імперії, було 9 губерній: Київська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Волинська, Подільська, Катеринославська, Херсонська і Таврійстка.

Згідно із законом “Про дальше вдосконалення управління промисловістю і будівництвом в УРСР”, прийнятим сесією Верховної Ради Української РСР 31 травня 1957 року, у республиці було створено 11 економічних адміністративних районів у складі: Сталинського (Сталинська обл.), Луганського ( Луганська обл.), Дніпропетровського (Дніпропетровська обл.), Запорізького ( Запорізька обл.), Київського (Київська, Житомирська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська обл. та м. Київ), Харківська (Харківська, Полтавська і Сумська обл.), Херсонського (Херсонська, Кримська, Миколаївська обл. і м. Севастополь), Львівського (Львівська, Волинська, Рівненська, Тернопольська обл.), Станіславського (Станіславська, Дрогобитська, Закарпатська, Черніговська). На початок 1961 року у республиці існувало 14 економічних адміністративних районів.

У наступні роки мережа внутрішніх економічних районів уточнювалася.

3. Сучасне економічне районування. Донедавна економічне районування в Україні грунтувалося на інтересах колишнього Союзу. На основі цього поділу (Донецько-Приднепровський, Південно-Західний, Південний) складали п′ятирічні плани, які мали другорядне значення і використовувалися численними міністерствами і відомствами для задоволення своїх інтересів. Тепер виникла потреба формувати внутрішньодержавний поділ праці, поглиблювати вироблення економічних аспектів територіально-виробничих комплексів, формувати зони вільного економічного підприємництва, ринкових структур та ін.

Значний внесок у розробку нової сітки економічних районів України зробили в останні роки українські економіко-географи, зокрема Ф. Д.Заставний і В. А.Поповкін. Так Заставний у книзі “Географія України” (1990) виділив дев′ять мезорайонів, що входять до складу трьох макрорайонів, які названі: Східний, Західний і Південний. Автор вважає, що в межах України доцільно залишити стару сітку макрорайонів, але ним проведена велика робота по уточненню меж мезорайонів. В. А.Поповкін у роботі “Регіонально-цілісний підхід в економіці”(1993), обгрунтував поділ України на п′ять макрорайонів і десять мезорайонів. Наукова концепция враховує природні, економічні, соціально-демографічні та історико-етнічні умови і фактори, що так або інакше впливають на формування регіональних утворень. Він ставить за мету обгрунтувати таку сітку макро – і мезорайонів, яка була б потрібна для регулювання основних економічних пропорцій, вдосконалення та прогностичних цілей. (Таблиця №1)

Останнім часом з оригінальною думкою про регіоналізацію виступив О. І.Шаблій. Він виділив на території України шість соціально-економічних районів. Його райони тісно пов′язані з містами-мільйонерами, спеціалізуються на загальноукраїнському поділі та інтеграції праці тощо. Він виділив такі соціальноекономічні райони, як Західний, Центрально-Східний, Південно-Східний та Східний, Автономна Республіка Крим.

IV. Висновок

Головне завдання економічного районування – прискорити ріст продуктивності суспільної праці. Економічне районування повинно науково обгрунтовувати розвиток територіально-виробничих комплексів, встановити всі прогресивні тенденції в розвитку географічного поділу праці, міжрайонних і внутрішньорайонних зв′язків. В Україні, на мій погляд, ще не вдосконалене економічне районування, але поглянувши на роботи наших вчених можна сказати, що через деякий час в нашій країні будуть створені комплекси підприємст на основі тісних виробничих зв′язків, з врахуванням природних і трудових ресурсів, економіко-географічного положення та транспортних умов.

IV. Додаток

Схема №1. [ 2, с.139 ]

Загальноекономічне (інтегральне) районування України

Національно-політико – адміністративно – адміністративний територіальний

устрій поділ

Економічне макрорайонування

(основні райони)

Групи адміністративних областей

Економічне мезорайонування

(адміністративні області,

Автономна республіка Крим)

Економічне мікрорайонування

(групи низовних адміністративних районів,

Локальні господарські утворення:

Вузли, центри)

Таблиця №1 [4, с.222]

Сучасне економічне районування України

За М. Д. ПістуномЗа Ф. Д. ЗаставнимЗа В. А. Поповкіним
РайонОбластіРайонОбластіРайонОбласті
Донецький

Донецька,

Луганська

Донецький

Донецька,

Луганська

Донбас

Донецька,

Луганська

Придніпровсь

Кий

Дніпропетровська, Запорізька, КіровоградськаПридніпровський, Центрально-Польський

Дніпропетровська, Запорізька, Київ – ська, Чернігівська,

Житомирська

Запорізький,

Придніпровський, Київське Полісся

Дніпропетров-

Ська, Запорізька, Житомирська, Київська, Чернігівська

КиївськийКиївська, Чернігівська, ЧеркаськаПівнічно-Східний

Полтавська,

Сумська, Харківська

Слобідська УкраїнаПолтавська, Сумська, Харківська
Північно-Східний

Полтавська,

Сумська, Харківська

Подільський

Вінницька,

Тернопільська,

Хмельницька

ПоділляВінницька, Тернопільська, Хмельницька
Подільський

Вінницька,

Тернопільська,

Хмельницька

Центрально-український

Карпатський

Черкаська, Кіровоградська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська,

Чернівецька

Волинське ПоліссяВолинська, Рівненська
ВолинськийВолинська, Житомирська, РівненськаУкраїнські КарпатиІвано-Франківська, Закарпатська, Льлвівська, Чернівецька
КарпатськийЛьвівська, Івано-Франківська, Закарпатська, ЧернівецькаЗахідно-Польський Причорно-морськийВолинська, Рівненська, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Автономна Республіка КримПівнічне Причорно-мор′я та КримМиколаївська, Одеська, Херсонська, Автономна Республіка Крим

Чорноморсь-

Кий

Одеська, Миколаївська, ХерсонськаСереднє Подніпров′яКіровоградська, Черкаська
КримськийАвтономна Республіка Крим

Картосхема №1.[4, с.218]

Список використаної літератури :

1. Ф. Д. Заставний “Географія України”.-Львів: Світ, 1994.-470 с.

2. С. І. Іщук “Територіально-виробничі комплекси і економічне районування”.-Київ: Міністерство освіти України. Київський Універсітет ім. Тараса Шевченка. Українсько-Фінський інстітут менеджменту і бізнесу, 1995.-242с.

3. “Социально-экономическая география Украины” под ред. О. И.Шаблия.-Свит,1995.-638с.

4. “Разміщеня продуктивних сил України” под ред. Є. П. Качана.-Київ: Вища школа, 1998.-374 с.


Зараз ви читаєте: Подходы к экономическому районированию Украины