Вексель та фінансова діяльність компанії

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………2

Розділ 1. Основи вексельної форми фінансових взаєморозрахунків…….3

1.1. Історичне виникнення та розвиток векселів………………….3

1.2. Правова природа векселю……………………………………..5

1.3. Види векселів……………………………………………………7

Розділ 2. Вексельні взаєморозрахунки……………………………………10

2.1. Учасники вексельних взаєморозрахунків……………………10

2.2. Вексельні операції та їх характеристика……………………..13

Розділ 3. Досвід використання вексельної форми в Україні…………….22

3.1. Вексель для покриття заборгованності суб’єктів підприємницької діяльності……………………………………………….22

3.2. Практика вексельних розрахунків в різних галузях народного господарства………………………………………………………………..32

Висновки………………………………………………………………38

Список використаної літератури…………………………………….40

Вступ

Жоден з інструментів сучасного фінансового ринку, крім, природно, самих грошей, у всіх численних проявах їх економічних функцій, не може зрівнятися за своєю історією і значенням з векселем. Векселі активно використовувалися і використовуються у міжнародних і внутрішніх розрахунках країн з розвиненою економікою.

На жаль, нині, не можна стверджувати, що вексель, як інструмент фінансово-правового регулювання, міцно увійшов і широко використовується у цивільно-правових відносинах, які динамічно розвиваються в Україні.

Повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов’язань порівняно з іншими цивільними зобов’язаннями.

Учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.

Потрібно відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Все це і визначає мету, задачі та актуальність теми даної курсової роботи.

Розділ 1. Основи вексельної форми фінансових взаєморозрахунків.

1.1 Історичне виникнення та розвиток векселів.

Вексель – найстаріший цінний папір. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової. Італія тоді вважалась центром господарчого життя, тому що займала вигідне географічне положення. Вже тоді середньовічні банкіри – міняли, які займались звичайним обміном монет, що знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці, на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час та одночасно був зобов’язанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавачу листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін “вексель” означав “обмін”. Так з’явились три основних учасника вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, – векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель – перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа – платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки, пов’язаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельним зобов’язанням.

Спочатку відносини між учасниками цієї переказної угоди мали чисто довірчий характер, але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули характер юридичних зобов’язань. При цьому не тільки векселедавець, але і банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного векселя) визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси вексельного кредитора, суворо караючи невиправних вексельних боржників. В силу цих обставин за допомогою векселя почали оформлятися крім зобов’язань, пов’язаних з переказом грошей, й іншого роду зобов’язання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин. Так з’явився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою став використовуватися для оформлення зобов’язань за договором займу.

Як вже вказувалось, вексельні операції спочатку були пов’язані з переказом грошей із однієї місцевості в іншу, але скоро з розвитком і ускладненням ринкових відносин векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались векселями.

Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які склались в основу вексельних правовідносин. Виникла необхідність в особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернуло увагу на більш сувору розробку зовнішніх, формальних елементів вексельного зобов’язання, які слугували єдиним джерелом прав векселедержателя.

1.2. Правова природа векселю.

Для ефективного використання векселя в економіці, перш за все, необхідно мати уявлення про його правову природу і умови обігу.

Цивільне законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії цінних паперів, які є предметом діяльності учасників цивільних правовідносин.

Документи, що визначаються як цінні папери, свідчать про наявність певних взаємних прав і обов’язків між особою, яка їх випустила (емітентом), і особою, яка є їх власником (інвестором).

Останнім часом посилилася тенденція до більш широкого використання “безпаперових” цінних паперів замість “паперових”. Відповідно до цієї обставини виникає питання про зміст поняття “документ” в умовах зміни його форми з паперової на безпаперову. Коли мова йде про цінні папери як про грошові документи, потрібно брати до уваги три важливих аспекти. Перший – “документальний” характер цінного паперу; другий – матеріальна форма документа; третій – наявність певних взаємних прав і обов’язків, що витікають з права власності на цінний папір.

Документальний характер цінного паперу означає, що його випуск і обіг обумовлює виникнення певних відносин між інвестором і емітентом, тобто поняття “документальний характер” цінного паперу має таке ж значення, як і її офіційний характер.

Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ.

Права, які визначають зміст цінного паперу, можуть належати до різних категорій суб’єктивних прав. Найчастіше вони належать до зобов’язальних прав. У цінному папері не можуть бути виражені правовідносини, внаслідок яких обидві сторони взаємно набувають права і обов’язки, оскільки сторона, що не володіє папером, не зможе реалізувати права, що належать їй.

Необхідність пред’явлення цінного папера для здійснення вираженого в ньому права має подвійне значення. По-перше, пред’явлення цінного папера для кредитора є легітимацією його як суб’єкта права. Зокрема, для витребування від боржника за цінним папером виконання його зобов’язання кредитор повинен його пред’явити. Без цінного папера кредитор не має права вимоги. Якщо цінний папір не пред’явлений, боржник має право відмовити у виконанні. По-друге, особа, зобов’язана за цінним папером, може виконати своє зобов’язання тільки відносно пред’явника папера. У противному разі ця особа буде нести відповідальність перед суб’єктом, уповноваженим цінним папером. Зокрема, боржник за векселем може виявитися вимушеним двічі виконати своє зобов’язання. Виконавши ж своє зобов’язання належному держателю цінного папера, боржник гасить (виконує) своє зобов’язання.

Законом України від 18 червня 1991 року “Про цінні папери і фондову біржу”[1] встановлено вичерпний перелік цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної і місцевої позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Згідно з цим Законом, вексель – цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

1.3. Види векселів.

Усі векселі в господарському обороті виступають у вигляді простих та переказних векселів.

Простим векселем називається вексель, складений у формі простого, нічим не обумовленого зобов’язання виданого однією особою іншій за отримані від останньої цінності.

Переказний же вексель – це документ, виданий у формі простого і нічим не обумовленого наказу здійснити платіж:

– за власним наказом, тобто переказний вексель, виданий за наказом самого векселедавця (векселедавець і першонабувач в одному обличчі);

– на себе – переказний вексель, виданий на самого векселедавця (векселедатель і трасат в одному обличчі).

Переказний вексель, таким чином, відрізняється від простого тим, що за переказним векселем платником може бути не векселедавець, а інша особа, яка після акцепту переказного векселя приймає на себе зобов’язання сплатити за ним.

Всі векселі за їх економічною природою можна поділити на:

– Комерційні або торгові (товарні) векселі, тобто такі векселі, які видані на основі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т. п.;

– Фінансові векселі, тобто такі векселі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить отримання грошової позики проти видачі боргового зобов’ язання. В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів лежить завжди фактична угода, чи-то є отримання товарного (комерційного) або грошового (банківського) кредиту.

Векселі, що виставлені на банк, носять комерційний характер, коли банк надає свій акцепт з метою загального або спеціального фінансування підприємства. Векселі, якщо вони є виставленими банком на банк, зазвичай являються фінансовими траттами, за допомогою яких один банк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт на грошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто і фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

Серед фінансових векселів виділяють векселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а лише мета отримання товарного або грошового кредиту, який в інший спосіб отримати б не вдалося. До таких векселів відносяться дружні (приятельські) та бронзові (дуті ) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично нікчемне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагати задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселі лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні ділових звичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.

До дружніх векселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї видачі розрахунків векселедержателя за товарними та грошовими угодами, що видаються головним чином з метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселями визнаються: видані один одному родичами, членами та пайовщиками одного товариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошові векселі.

До бронзових (дутих) векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їх врахування в банках, або штучного підвищення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів за векселями фіктивними особи, причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальності за векселем, оскільки вексель створюється лише з однією метою – ошукати кредиторів і шляхом шахрайства виманити у них кошти.

До зустрічних векселів належать дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні або фізичні особи виcтупають по черзі то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем). Такі векселі визнаються зустрічними, хоча б їх строки та суми не співпадали. Очевидно, що зустрічні векселі можуть бути не лише дружніми та бронзовими, але й комерційними, що виникли із взаємних торгових відносин та угод між двома особами.

Розділ 2. Вексельні взаєморозрахунки.

2.1. Учасники вексельних взаєморозрахунків.

Виходячи із визначення простого і переказного векселя первинними сторонами простого векселя виступають дві особи:

– векселедавець – особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;

– ремітент – перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобов’язання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:

– трасант (векселедавець) – особа, що виписує вексель;

– трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;

– ремітент – перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк – ця спеціальна дія називається акцептом тратти.

Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.

Простий вексель видається з метою оформити раніше (або одночасно) здійснений перехід цінностей, це значить, що простий вексель видається боржником кредитору. Отже, для боржника – він борговий документ, а в руках кредитора – доказ відправки цінностей і забезпечення зворотнього отримання в строк грошового еквівалента, а разом з тим, у випадку необхідності, вексель дає можливість кредитору отримати капітал, що знаходиться у векселі, раніше строку.

Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, приймає на себе перед ремітентом, а також перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.

Ця відповідальність є безвідзивною, тому буде недійсною усяка оговірка на векселі, за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад, “без звороту”). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право пред’явити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.

Ремітенту (або наступному держателю векселя) належить кореспондентське право по відношенню до трасанта, тобто правовимагати платіж за векселем у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного пред’явлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку “без протесту” або “без витрат”, то дотримання перелічених умов для пред’явлення вимоги про платіж до трасанта не обов’язкове.

Зобов’язання трасанта перед ремітентом (і наступним держателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент пов’язані також відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються не нормами вексельного права, а нормами цивільного права про зобов’язання, що витікають із договорів. Тобто видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок цього ремітент, що втратив за будь-якої причини право вимоги до трасанта із векселя, може пред’явити останньому позов із основної угоди, а трасант має право заявити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж утвореної між ними угоди.

Але трасант не тільки несе зобов’язання за векселем, але й має також право прямого позову, основаного на векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, коли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.

Акцептант – це платник, що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов’язанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов’язання за векселем стає безвідзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).

Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя).

У випадку відмови (повної або часткової) в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в неакцепті. В цьому випадку у його держателя виникає право оплати у порядку регресу, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов’язаних за векселем осіб.

Письмовою згодою платника на оплату векселя є акцепт.

Акцепт векселя являє собою операцію, за допомогою якої підтверджується згода платника на оплату векселя. Відповідно, акцептантом є особа, що підтверджує свою згоду на оплату. Якщо як акцептант виступає банк (банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного (тобто вищої якості, найменш ризикованого) зобов’язання. Акцепт не є обов’язковим, але виступає як необхідна умова для того, щоб вексель мав обіг, вільно обертався на ринку.

Аваль векселя являє собою поручительство за векселем. Аваліст, що здійснив аваль векселя, приймає на себе відповідальність за виконання зобов’язань зобов’язаною за векселем особою (наприклад, векселедавцем, акцептантом або індосантом).

Індосамент – це передавальний напис на векселі, що засвідчує перехід прав за векселем до іншої особи і що виконує гарантійні функції. Індосант також несе відповідальність за платіж разом з усіма іншими, зобов’язаними за векселем особами.

Взаємну відповідальність сторін вексельної угоди підвищує також протест векселя, що дає право векселедержателю пред’явити індосантам, авалістам, акцептантам і векселедавцеві регресний позов.

2.2. Вексельні операції та їх характеристика.

Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

1. Операції, пов’язані з видачею та погашенням векселей, тобто операції з власними векселями, точніши з векселями, по яким підприємство виступає або платником (векселедателем в простих та трассатом-акцептантом в переказних векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних векселях);

2. Операції, пов’язані з обігом векселей, тобто операції з чужими векселями, а точніши з векселями, в яких підприємство виступало надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.

До першої групи операцій відносяться:

– видача простого векселя;

– трассування:

– на іншого платника наказу третій особі;

– на іншого платника власному наказу;

– на самого себе;

– доміціляція векселя;

– оплата векселя.

До другої групи операцій відносяться:

– облікова операція (індосування);

– ломбардна операція (кредит під заставу векселя);

– комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних документів);

– депозитна операція (зберігання та керування векселями);

– акцептна операція (акцептний кредит);

– гарантійна операція (поручительство по векселям).

Доміциляція векселів

Якщо платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні строку платежу був оплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається доміцільований вексель. Місце платежу по ньому відрізняється від місця проживання платника – векселедателя в простих та акцептанта в переказних векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує доміціліата зробити платіж, – доміціліантом.

Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від турбот, які пов’язані з оплатою векселя. Для векселедателя доміціліювання корисно в тих випадках, коли він проживає в будь-якому населенному пункті, де немає установи банків. Шляхом доміціліювання векселя в одному з банківських пунктів вексель стає “прийнятним” як для банків, так і для інших осіб, які бажають його приобрести; він легше може бути облікован, а при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести накладних витрат.

По звичаям, що склалися, для доміціліювання векселя трассант у переказних і першепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати вексель: перший – трассату, а другий – векселедателю. Потім трассат (векселедатель) звертається до особи, яка мешкає по місцю передбачуваній або бажаємої доміціляції, з проханням про дозвіл доміціліювати вексель, сповістити умови покриття і додаткові умови відносно самої операції: розміру комісіонної винагороди, відсотків по рахунку на залишки сум та інше. Комісіонер дозволяє призначити себе доміціліатом, як правило, на умові попереднього покриття (при наявності кредиту з боку доміціліата по відношенню до доміціліанта питання про покриття не виникає, сторонами нормуються лише умови доміціляції). Трассат в переказному та векселедатель в простому векселях доміцілюють потім вексель у доміціліата та письмово повідомляють їх про це, а також трассанта в переказному та першепридбавача в простому векселі, надсилая тому або іншому сам доміцілійований вексель (прийнято, що доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб не визивати підозри у першепридбавача щодо платежа).

Доміціліант надсилає свому доміціліату відповідне покриття, а тот потім оплачує у строк доміцілійований у нього вексель; він же перекреслює підпис особи, яка забов’язана платежом по векселю – акцептанта в переказному та векселедателя в простому векселях, – і повертає йому або іншому сплачений та касирований (знищений) таким чином доміцілійований вексель.

Право доміціліювати весель належить виключно векселедателю (трассанту), так як тільки він має право обумовлювати вексель в його істотних частинах, до яких належить місце платежу. Після того, як векселедатель вказав місце платежу, ні одна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.

У випадку відмови доміціліата оплатити доміцілійований у нього вексель повинен бути зроблено протест з позначенням причини відмови від платежу. Отже, доміціліат не забов’язан нічим, навіть в тому випадку, коли він пообіцяв трассату оплату векселя.

Облікова операція.

Облікова (дисконтна) операція, яка здійснюється з векселями, складається з того, що підприємство або фінансова установа – банк, предоставляє векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель в оплату товарів, робіт, послуг (або просто як фінансовий документ, цінний папір) до настання строку платежа за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на величину обліку (дисконта).

Облік векселів полягає у передачі їх векселедержателем – дисконтантом у повну власність векселепридбавачу – дисконтера по передаточним на його ім’я надписам (шляхом індосування) в обмін видачі коштів або заліку їх по розрахункам у розмірі валюти векселя з утриманням на користь дисконтера відсотків, так званого дисконта. По векселям з іншого міста може утримуватися особливий вид комісії дамно, і поштово-телеграфні витрати або порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, так і до дисконтера зветься обліковой, бо і дисконтант і дисконтер обліковують, а у випадку іноземного векселя – негоціюють, тобто продають і покупають вексель.

Рекомендується приймати до обліку тільки ьакі векселя, які мають не менше двох підписей, а саме:

– прості векселя – з підписом векселедателя і бланком векселедержателя;

– переказні векселя на іншого платника наказу третій особі – з підписом трассанта, трассата і бланком ремітенту;

– переказні векселя на іншого платника власному наказу – з підписом трассанта, трассата і бланком трассанта;

– переказні векселя, трассовані на векселедателя (трассантом на сомого себе) – з підписом трассанта і бланком ремітенту;

– секунда, якщо прима призначена тільки для акцепта, – з підписом трассанта і бланком ремітенту;

Також слід стежити за тим, щоб – як правило – купувати:

– векселя, які виникли на грунті реальних торгових угод;

– векселя, які видані на солідні промислові, торгові та банківські фірми. Сюди перш за все відносяться акцепти першокласних банків.

– векселя з платежом у банківському пункті;

Але крім першокласних векселів на грошовому ринку обертаються і векселя меншого гатунку, хоча вони і не зустрічають великого попиту. До таких векселів відносяться:

– векселя з безоборотними надписами;

– внутрішні векселя, які підлягають оплаті в іностранній валюті;

– векселя, які підлягають оплаті в пункті, де немає установи банку;

– переказні векселя, які не підлягають акцепту, – мандати.

Ломбардна операція

Ломбардна операція, яка здійснюється з векселями, складається з передачі векселів до банку для забеспечення отриманих кредитів, а саме:

– за позиками строковими за позичковими рахунками;

– за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.

Всі ці векселя забеспечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).

По лобардним векселям комісію, дамно, порто і витрати по протесту банки у відповідних випадках нараховують на свою користь, з відношенням їх на дебет рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані або опротестовані.

Комісійні операції.

Комісійні операції, які здійснюються з векселями за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають:

– прості і переказні векселя і супроводжуючи їх документи для інкасо до настання по ним строку платежу, а у випадку неплатежу – в їх протесту;

– переказні і прості візо-векселя для пред’явлення до акцепту, а у випадку неакцепту – в їх протесті;

– протестовані векселя для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред’влення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем.

За здійснення всіх цих операцій банки утримують на свою користь комісію, а по векселям з іншого міста, крім того, дамно і порто.

Без комісії банки виконують доручення постійних клієнтів по розрахунковим і кореспонденським рахункам як на інкасо, так і на пред’явлення до акцепту місцевих векселів.

Депозитна операція.

Депозитні операції, які здійснюються з векселями, виконуюються за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають векселя:

– на збереження (чисте депо);

– на збереження і керування (кваліфіковане депо);

– на збереження, в керування і розпорядження (забеспечуюче депо).

При чистому депо банк приймає на себе забов’язання зберігати векселя, відповідати за всі наслідки їх загибелі або порчи і повертати їх за першою вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує за строками векселей, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав доверителя. Витрати банка по інкасуванню і опротестуванню погашаються за рахунок сум, які поступають в оплату векселів.

Забеспечуюче депо на умовах застави служить для цілей забеспечення видаваємих клієнту позик і складає основу ломбардних операцій.

Акцептна операція.

Акцептна операція, яка здійснюється з векселями, виконується за участю банків, які забеспечують їх проведення. Вона полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт предоставить банку покриття до настання строку платежу по векселю. В цій операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума для оплати векселя банком предоставляється клієнтом не пізніше, чим за день до настання строку. Тому банки предоставляють акцептний кредит тільки першокласним позичальникам при безумовній впевненості в їх кредитоспроможності, а в якості забеспечення утримують у себе соло-векселя позичальника; від менш надійних позичальників банки потребують також надання гарантії та додаткового високоліквідного забеспечення.

Ремітент може використати акцепт в різних целях: передати в уплату боргу своєму кредитору або облікувати в банку для миттєвого отримання коштів. В останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант, який не бажає пускати свій акцепт в обіг, – тим самим він переводить акцептний кредит в облікову позику, але він може і не обліковувати власний акцепт, а за згодою з ремітентом депонувати його у себе до настання строку платежу.

Гарантійна операція.

Гарантійна операція, яка здійснюється з векселями, полягає в тому, що третя особа – підприємство або банк приймає на себе відповідальність по забов’язанням доверителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі авалювання векселя і тим самим предоставляє авальний кредит. Якщо доверитель не зможе виконати свої забов’язання по відношенню до свого контрагента, а саме – у строк погасити векселя, гарантор бере на себе оплату даних забов’язань, тобто гарантор страхує ризик непогашення кредиту у формі гарантії платежу, причому гарантія є безвідзивною і не залежить від виконання сторонами по угоді своїх забов’язань.

Гарантії, в забеспечення оплати векселів, як правило, надаються банками, так як очами ділового світу тільки вони можуть забеспечити солідність та добротність фірми.

Гарантійна операція вигідна банкам, тому що в момент видачі гарантії не виникає імобілізація грошових коштів; в той же час це одна з найбільш ризикованих операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по забов’язанням) передбачити, чи зможе доверитель погасити свої забов’язання. Винагорода банка виражається у вигляді комісії, яка виплачується доверителем до видачі гарантії; її розмір складає 1-8% в залежності від суми, строків забов’язань і ризику операції.

Розділ 3. Досвід використання вексельної форми в Україні.

3.1. Вексель для покриття заборгованності суб ‘ єктів підприємницької діяльності.

Широкомасштабне практичне застосування векселів пов’язане з необхідністю подолання кризи неплатежів, що глибоко вразила фінансово-розрахункову систему України.

Введення повномасштабного вексельного обігу дозволило б внести елемент самоорганізації у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою векселя форми товару.

Першими нормативними актами у створенні ринку боргових зобов’язань були: Указ Президента України від 14 вересня 1994 р. “Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності”[2] ; “Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями”, розроблений Національним банком у відповідності до цього Указу[3] .

Незважаючи на те, що широкомасштабне введення векселя до господарського обігу проводилося адміністративними заходами, необхідність проведення таких заходів була викликана об’єктивним станом фінансово-кредитної системи.

За даними Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська заборгованість в Україні на 1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240 трлн. крб., що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх (готівкових і безготівкових) грошей, що знаходяться в обігу. Взаємна заборгованість підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі могли б розібратися у своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен був Указ Президента України від 14 вересня 1994 року[4] .

У відповідності до п.1 цього Указу суб’єкти підприємницької діяльності за результатами взаємозаліку повинні були до 1 листопада 1994 року оформити прострочену заборгованість звичайними векселями з терміном платежу 28 лютого 1995 року.

Пізніше, коли стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1 грудня 1994 р. не укладаються, Указом Президента України від 14 листопада 1994 р. “Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи та про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів”термін оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року.

Підприємство-боржник ставало векселедавцем, підприємство-кредитор – векселедержателем. Сума зобов’язань за одним векселем мала не перевищувати сто мільйонів карбованців. З метою активізації процесу оформлення заборгованості векселями були передбачені спеціальні правила, спрямовані на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість векселем кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або оголошення такого суб’єкта підприємницької діяльності нездатним задо-вольнити пред’явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб’єкти підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем кредиторської заборгова-ності, втрачають право на повернення такої заборгованості без будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні збитки. Передбачалося, що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так і боржників, і, зрештою, підвищити ефективність кроків, спрямованих на подолання кризи неплатежів.

Указ Президента України “Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України” передбачав можливість передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і під заставу), а також для здійснення інших операцій відповідно до чинного законодавства.

З точки зору розвитку вексельного обігу досить привабливим є положення, відповідно до якого норма дисконту з суми векселя при здійсненні облікових операцій не обмежується. У разі відмови в платежі при настанні вказаного у векселі терміну, вексель підлягаєопротестуванню за встановленим порядком. Уявляється, що центральною проблемою у подоланні кризи неплатежів є можливість оперативного і повного стягнення боргу. Причому механізм стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично регламентованим); ясним, що не допускає альтернативних, двозначних тлумачень; простим (тобто таким, що є спроможним практично застосовуватись) і, нарешті, оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов’язаннями, відсилаючи, в плані реалізації цієї відповідальності, до механізму, зафіксованого Законом України від 14 травня 1992р. “Про банкрутство”[5] . Однак незрозуміло, яким чином цей механізм стосовно векселів мав виявитися ефективним, якщо до цього він практично не працював.

Пункт 7 вищеназваного Указу Президента України передбачав санацію тих підприємств державної власності, які не підлягають приватизації. З точки зору подолання кризи неплатежів або покарання недбайливого керівника під-приємства, санація, ймовірно, має позитивне значення. Однак, з позицій вексельного кредитора, немає ясності в головному – як у разі санації підприємств будуть захищені його інтереси.

Позитивним економічним методом, покликаним стимулювати банківські операції з векселями, безумовно можна вважати рекомендацію, що міститься в Указі, Національному банку України надавати комерційним банкам України протягом листопада 1994 – лютого 1995 року до 10% всієї кредитної емісії під ці операції. З цих же позицій потрібно розглядати і пункт 2 Указу Президента України, відповідно до якого суб’єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита за вексельні бланки, що купуються для оформлення взаємної заборгованості. Необхідно відмітити, що дія даного Указу Президента України розповсюджується на операції з векселями, які виписуються для оформлення простроченої заборгованості. Істотним є те, що норми Указу мають не одноразовий характер, а передбачають періодичне проведення взаємозаліку і оформлення заборгованості векселями. Рівно через місяць після підписання Указу Президента України “Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності” був виданий Указ Президента України від 14 вересня 1994р. “Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів”[6] . Цей правовий акт вніс певні корективи у терміни проведення взаємного заліку заборгованості і оформлення простроченої заборгованості звичайними векселями, а також доповнення в плані визначення відповідальності кредиторів, що не вимагали оформлення векселем заборгованості.

Поряд з вищепереліченими питаннями, даний Указ Президента України містить перелік проектів Указів Президента України і законів, які повинні бути розроблені для подолання кризи неплатежів, у тому числі для стимулювання вексельного обігу.

Укази Президента України про вексельний обіг переслідували досягнення кількох цілей, зокрема:

1) пожвавлення платіжної системи;

2) здійснення заліків і погашення взаємних боргів суб’єктів підприємницької діяльності;

3) розблокування господарської діяльності.

Положення Указу Президента України від 14.09.94 р. були деталізовані в нормативно-правових актах Національного банку:

– Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[7] ;

– Роз’яснення відносно використання векселів в господарському обізі від 22.02.95 р., № 150010/48.

Відповідно до Порядку проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями оформлення заборгованості векселями здійснюється безпосередньо в банку дебітора в присутності осіб, уповноважених наказом керівника установи банку. По кожному клієнту складається протокольне рішення у двох примірниках з вказівкою платежів, оформлених векселями. У протоколі вказується доручення векселедавця обслуговуючому банку на інкасування векселів до векселедержателя. Протокольні рішення повинні бути підписані з боку банку і боржника. Після цього перший примірник залишається у банку, другий – видається клієнту (боржнику) на руки під розписку на першому примірнику. Оформлення векселів повинно здійснюватися відповідно до Положення про переказний і простий вексель.

Після оформлення заборгованості векселями банк дебітора (боржника) формує векселі по банках кредиторів, включаючи їх до відповідних реєстрів. Перший примірник реєстру з прикладеними векселями надсилається до банку кредитора спецзв’язком, а другий залишається у банку векселедавця.

Відповідно до протокольного рішення векселі реєструються у банку дебітора в спеціальній книзі, де вказується: 1) найменування векселедавця і одержувач векселя; 2) термін платежів і номер кожного векселя; 3) підпис векселедавця.

Інформація про оформлення взаємної заборгованості векселями повинна прямувати в регіональні управління Національного банку України, а звідти – до місцевих органів виконавчої влади і Національного банку України.

Банк кредитора, отримавши реєстр і векселі, реєструє їх в аналогічній книзі і звіряє суми отриманих векселів за кожним векселедержателем із сумами його платіжних вимог, після чого вручає йому під розписку векселі і примірник реєстру.

У випадку, якщо боржник відмовляється оформити прострочену заборгованість векселями, в банку дебітора складається протокольне рішення у трьох примірниках за кожним кредитором окремо. Другий і третій примірники протокольного рішення разом з примірником платіжної вимоги дебітора з відміткою банку на зворотному боці про відмову, завірені підписом керівника банку і відбитком печатки, надсилаються банком боржника до банку кредитора спецзв’язком з одночасним списанням відповідних сум. Один примірник протокольного рішення банк кредитора надсилає кредитору. Кредитор на підставі отри-маної інформації має право безакцептного списання сум заборгованості з боржників у встановленому порядку, однак тільки після отримання ним протокольних рішень боржників про відмову оформлення заборгованості векселями.

Операції з векселями здійснюються відповідно Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженої постановою Правління Національного банку України 25.12.93 р. №22001/85[8] .

У міру наближення терміну платежу за векселями, актуальними стали питання можливих неплатежів за векселями та їх опротестування. Саме цим проблемам була приділена значна увага в спеціальних роз’ясненнях з питань, пов’язаних з використанням векселів в господарському обізі, спрямованих до комерційних банків телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. № 15010/48.

Перший вексельний взаємозалік вивів вельми тривожні цифри щодо ефективності використання векселів. Зокрема, якщо оплачених векселів 45%, а неоплачених – 55%, це означає, що кожний другий вексель був неоплачений. Узагальнення практики вексельного взаємозаліку дозволило виявити наступні причини низької ефективності використання для цих цілей векселів:

1. Підприємці і банкіри ще не знали, як користуватися векселем.

2. Багато керівників сприйняло використання векселів як разову кампанію і поставилося до цього вельми скептично.

3. Вексель не використовувався як інструмент для заміни фінансової власності на майнову і засіб переходу від фінансової відповідальності до майнової.

4. Недосконалість організаційного і технічного аспектів застосування векселів, особливо механізму їх опротестування, розгляд відповідних позовів в судах.

Для уточнення багатьох питань Національним банком України була розроблена методика проведення заліку, яка була розіслана листом “Про проведення заліку взаємної заборгованості” від 04.12.95 р. № 22017/940-5855-322[9]

Відповідно до вказаних нормативних актів прострочена заборгованість могла оформлятися простими і переказними векселями. Цікавий механізм, запропонований відносно переказних векселів: векселедавцем є кредитор, його боржник – платником, кредитор кредитора – векселедержателем. Заборгованість може бути оформлена переказним векселем, якщо боржник відмовився від видачі простого векселя. На перший погляд, застосування переказного векселя має свідчити про певний прогрес у розвитку вексельного обігу. Однак низка невирішених питань не дозволяє, на жаль, це констатувати.

Передусім залишилося незрозумілим, чому боржник, відмовившись оформляти заборгованість простим векселем, погодиться оформляти її переказним. Іншими словами, чому боржник не бажає платити векселем своєму кредитору, а захоче платити кредитору кредитора. Так і для векселедержателя мало втіхи, що платником за векселем буде особа, щовідмовилася оформити заборгованість простим векселем. Вказана Методика Національного банку України містить більш широкі роз’яснення відносно інкасації векселів, не виходячи, проте, за межі Положення про переказний і простий вексель і Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Правлінням Національного банку України 25 лютого 1993 року[10] .

На підставі вищеназваних нормативних актів у Методиці роз’яснюється також можливість видачі векселя, що не підлягає опротестуванню в обов’язковому порядку.

Оформлення заборгованості векселями було встановлено з 12 грудня 1995 року до 10 січня 1996 року. Однак пройшло майже півтора року після початку першого вексельного взаємозаліку, а нормативна база, що його регулює, не зазнала істотних змін у бік активізації вексельного обігу.

В рамках чинного законодавства Міністерство промисловості, Міністерство енергетики і електрифікації і Міністерство вугільної промисловості, з одного боку, і Асоціація “Український вексельний центр”, – з іншого, уклали Генеральну угоду про подальший розвиток вексельного обігу, якою передбачається таке:

1)Поряд з безготівковими розрахунками за поставлену продукцію, виконані роботи і послуги за договорами між підприємствами, які входять у сферу управління міністерств, можуть проводитися розрахунки векселями;

2) Векселі як засіб платежу за вироблену продукцію, виконані роботи і послуги, товарне і майнове забезпечення яких підтверджується експертним висновком Укрвекселя, підлягають обов’язковому прийому підприємствами-кредиторами від підприємств-боржників за умови їх підвідомчості міністерствам;

3) Підприємства-боржники, що виступають векселедавцем, купують вексельні бланки в обслуговуючих їх банках і під час оформлення розрахунків векселями надають Укрвекселю необхідну інформацію про товарний характер договорів;

4) Векселедавці шляхом перепоручительного індосаменту можуть користуватися послугами Центральної вексельної палати як презентанта (пред’явника векселя трасату для акцепту) при виконанні дій з отримання платежів за векселем.

На підставі вищезазначеної Угоди були розроблені Тимчасові правила вексельного обігу між підприємствами низки базових галузей економіки України, покликаних регламентувати питання застосування векселів підприємствами зазначених міністерств. Тимчасові правила визначали органи, що координують вексельний обіг, передбачили створення єдиного вексельного реєстру всіх векселів, що обертаються, і розробку системи страхових гарантій за векселями.

Для визначення порядку відкритих вексельних торгів і попередження зловживань у сфері вексельного обігу Українською фондовою біржею був розроблений і затверджений Порядок проведення відкритих торгів з продажу векселів на Українській фондовій біржі. Відповідно до цього Порядку по четвергах можуть бути виставлені до продажу векселі підприємств.

Позабіржові операції з векселями і ведення Єдиного вексельного реєстру здійснює Центральна вексельна палата.

Потрібно відзначити, що на ринку цінних паперів з векселями працюють “Промінвестбанк”, банк “Україна”, “Приватбанк” та ряд інших комерційних банків. Уявляється, що при наявності ефективного механізму звернення стягнення на майно боржника при неналежному виконанні ним вексельного зобов’язання, вексель займе гідне місце в господарському житті країни.

3.2. Практика вексельних розрахунків в різних галузях народного господарства.

В Україні діє ряд особливостей процесу вексельного обігу, які необхідно враховувати при укладанні угод з партнерами, в тому числі іноземними.

На відміну від вексельного законодавства багатьох країн українське законодавство не визнає фізичну особу (громадянина України або іншої держави) учасником вексельних взаємовідносин. Використовувати векселі, виступати векселедавцем, акцептантом, індосантом або авалістом можуть тільки юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до діючого законодавства України.

Вказані положення закріплені у Правилах виготовлення і використання вексельних бланків, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. №528 і діють до затвердження Порядку випуску та обігу векселів.

До зняття зазначених обмежень векселедавець або індосант, який бажає передати своє право на отримання заборгованості фізичній особі або іноземному партнеру, може здійснити уступку вимоги у загальноцивільному порядку.

На сьогоднішній день можна виділити декілька видів векселів, що користуються попитом в Україні. Це, перш за все, векселі електричні, газові, телефонні. Є попит також на казначейські векселі, залізних доріг, металургійні комбінати, хімічну промисловість, але на ці векселі покупці досить специфічні, у них, як правило, є свій круг торгівців і на фондовий ринок заявки на купівлю цих векселів виходять дуже рідко.

Протягом останніх декількох років незмінним лідером по популярності являлися векселі Національного Диспетчерського Центру (НДЦ), або як їх ще попросту називають – “електричні” векселі. Маючи такий вексель на руках, можна оплатити ним (по номіналу) власну заборгованість за електроенергію. Весною 1997р. ціна на цей вексель становила 35-40 % від номіналу. Через рік ціна впевнено трималась на рівні 64-66 %, і лише з початком літа 1998 р. попит на векселі НДЦ різко скоротився і ціна становила 49-50 %.

На Українській фондовій біржі (УФБ) торгівля векселями НДЦ почалася у березні 1996 р. Торгівля векселями проводиться також на Київській міжнародній фондовій біржі. Але треба відмітити, що жодній з бірж поки що не вдалося налагодити активну торгівлю векселями. Правила торгів на фондових біржах та низький інтерес до біржової торгівлі взагалі створювали умови для формування цін, які значно відрізняються від цін на позабіржовому ринку.

А ось позабіржовий вексельний ринок в Україні отримав набагато більший розвиток, ніж біржовий. За рівнем організації позабіржовий ринок підрозділяється на:

Організований ¾ представлений ПФТС. Більшість угод по векселях, заключених в ПФТС, мають невелику контрольну суму, і на загальні результати торгів не впливають. Крупні угоди по векселях заключаються дуже рідко. Сьогодні навіть деякі фінансові організації (і навіть банки) відключаються від ПФТС, адже це не зовсім дешеве задоволення, а угоди, в основному, заключаються на позасистемному ринку.

“Сірий” – зконцентрувавший в собі основну масувексельного обороту та формуючий реальну ринкову ціну. Саме цей ринок, як не дивно, являється на сьогодні в Україні найбільш прогресивним, чітко відпрацьованим (порівняно), з реальними цінами, з наявністю чітко працюючими надійними торговцями та фінансовими посередниками. Цікаво, що серед самих учасників фондового ринку слово “сірий” ніколи не вживається. Можливо тому, що цей так званий “сірий” ринок являється основним, єдиним сформованим, зі своїми неписаними законами честі (джентльменська домовленість, тверда обіцянка, конфіденційність, культура торгу, комісійні виплати і т. п.), і тому різні не зовсім позитивні назви як то “сірий”, “чорний”, “нелегальний” , сприймається учасниками вторинного ринку цінних паперів не зовсім позитивно. Адже так званий “сірий” ринок – це ринок, який диктує життя!

Переваги “сірого” ринку очевидні:

Свобода участі. Немає жодних обмежень (ліцензій, регістрацій); не потрібні процедури лістингу цінних паперів, що знаходяться в обігу. Саме через це серед учасників вексельного обігу можна зустріти як банки та ліцензійованих торговців цінними паперами, так і юридичних осіб, не маючих ліцензію на торгівлю цінними паперами. І немає нічого дивного в тому, що деякі юридичні особи являються активними учасниками вексельного обігу навіть при відсутності ліцензії на торгівлю ЦП. По-перше: кожна юридична особа має право на проведення операцій з цінними паперами на суму, не перевищуючу сто сімдесят тисяч гривень за календарний рік при відсутності ліцензії; по-друге: якщо юридична особа проводить угоду по векселях, але з однієї сторони (при купівлі чи при продажу) відсутні фінансові відношення (тобто вексель продається або купується за що завгодно тільки не за живі гроші), то така угода не попадає під статус “операція з цінними паперами” і таких угод юридична особа може здійснювати безліч.

Учасники вексельного обігу в Україні широко використовують ці дві можливості. Деякі торговці, в яких закінчився ліміт (170 000 грн) на торгівлю ЦП, швидко відкривають свої дочірні підприємства і продовжують заключати угоди по купівлі-продажу векселів лише з тією різницею, що на договорах купівлі-продажу змінюються реквізити (навіть прізвища керівників і юридична адреса не змінюються).

Деякі господарчі підприємства використовують вексельну форму для погашення власних боргів за споживання газу, електроенергії, води, для взаєморозрахунку з іншими підприємствами. Отже, ліцензія потрібна лише для чистої спекуляції цінними паперами і лише у випадку, коли сума угоди перевищує 170 тис. грн за календарний рік.

Мінімум часу на заключення угоди та на оформлення всіх необхідних документів. Оскільки копія договору має юридичну силу, то договір заключається буквально за лічені хвилини. Оскільки гроші йдуть по Україні не більше кількох годин, то покупець може отримати куплений ним вексель уже через добу.

Якщо продавець і покупець знаходяться в одному місті, то процедура купівлі-продажу може зайняти всього 2-3 години. Договір купівлі-продажу векселів нічим не відрізняється від договору купівлі-продажу будь-якого іншого цінного паперу, єдине, що додається – це акт прийому – передачі векселів, де зазначено номінал векселя, його номер, дату складання, дату погашення, і іноді, за вимогою покупця, продавець робить передаточний індосамент, що також займає буквально лічені хвилини.

Зручність для продавця та покупця, для яких простота та швидкість заключення угоди мають найважливіше значення. Адже в умовах сучасного ринку, особливо для спекулянтів на фондовому ринку саме швидкість процедури оформлення угоди дозволяє випереджати конкурентів.

У практиці вексельного обігу досить часто трапляються випадки, коли господарчі підприємства терміново купують той чи інший вексель, адже постійно когось відключають за неоплату – за газ, електроенергію, воду, телефон. Особливо терміново намагаються закрити свою заборгованість підприємства, які здали в аренду свої площі, тому що арендатори – часто основне і навіть єдине джерело доходу.

В результаті усіх цих переваг “сірого” ринку лише в серпні-вересні 1997 р. загальний об’єм заключених угод лише по векселях НДЦ становив 3-4 млн. грн. на тиждень.

Зникнення ринку векселів НДЦ та розширення ринку енергозаліків не означає остаточного витіснення векселів із сфери розрахунків за електроенергію. В 1998 році на ринок України вийшли векселі Національної акціонерної енергетичної компанії “Енергоатом”. До складу цієї компанії входять п’ять українських АЕС і векселі цієї компанії можна використовувати як засіб платежу за електроенергію.

Ще один вид векселя заслуговує на увагу – це вексель “Укртелекому”. Власне кажучи, це переказні векселі, виписані Харківським Державним Приладобудівним Заводом ім. Шевченка та акцептовані ВАТ “Укртелеком”. ХДПЗ ім. Шевченко випускає та поставляє в “Укртелеком” продукцію, необхідну для нормального функціонування системи електрозв’язку. “Укртелеком” розраховується зі своїм постачальником своїми векселями. Отримавши векселі “Укртелекому” на руки, ХДПЗ ім. Шевченко розраховується ними зі своїми діловими партнерами, а ті, в свою чергу, вже намагаються продати їх далі, і саме так векселі “Укртелекому” з’являються на фондовому ринку. Сьогодні вексель “Укртелекому” можна купити з дисконтом 25-26% не торгуючись, але якщо добре пошукати та поторгуватись, то можна купити й з дисконтом 28-29%.

З решти вексельної маси, що пропонується на слаболіквідному вексельному ринку України, особливо варто відмітити слідуючих емітентів, на яких існує стійкий попит: ВАТ “Нікопольський завод феросплавів”, “Укртатнафтосервіс”, ДП “Завод ім. Малишева”. Попит на ці векселі обумовлений перш за все наявністю у емітентів ліквідної продукції. Вексель “Укртатнафтосервіс”, наприклад готові купити навіть з мінімальним дисконтом, буквально 10 %. Але для того, щоб придбати продукцію “Нікопольського заводу феросплавів”, покупці готові платити навіть 100% за вексель, щоб тільки отримати продукцію нехай хоч і через деякий час.

Попит на векселі інших емітентів (найкрупніших металургійних підприємств, атомних електростанцій, гірничо-збагачувальних комбінатів і т. д.) має випадковий характер та більш вужче коло торговців, і говорити про якісь реальні постійні котировки нереально.

Висновки

Узагальнюючи дану роботу, слід наголосити, що вексельний обіг становить собою складний економічно-правовий комплекс проблем, якій належить виважено вирішувати не тільки представникам державних органів але й банківській системі та суб’єктам підприємницької діяльності в цілому.

Розглянувши поняття “вексель”, можна зробити висновок, що в Україні поки що з вексельною формою обігу справи знаходяться в тяжкому становищі. Ту невелику кількість векселів, яка більш – менш користується попитом на сьогоднішній день в Україні, не можна назвати словом “вексель”, тому що по ним неможливо отримати реальних грошей.

Вексельний обіг ефективний при значному наповненні ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця та створює для нього найбільш вигідні умови.

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:

– використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, що визнається такими відповідно до чинного законодавства;

– векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного та комерційних банків;

– вексельний бланк може заповнюватись друкованими та недрукованим способом;

– сума платежу за векселем обов’язково вказується цифрами та літерами;

– вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та звіряють печаткою.

Сучасні векселі як цінні папери, захищені, якщо так можна сказати, умовно. Елементами захисту вважаються:

– тонка голуба муарова сітка на всьому полі бланку векселя;

– виглядаючий як підкреслення короткий відрізок мікротексту: “простий вексель”;

– полоса, нанесена жовто-зеленою ультрафіолетовою фарбою (до речі, з гнітючою якістю нанесення) з зазначенням номіналу векселя.

Всі елементи захисту при наявності кольорового ксероксу, ультрафіолетової фарби і відповідного паперу для спритних рук не створюють жодних проблем.

І все ж саме цікаво, що зіткнувшись з фальшивим векселем, спеціалісти по цінним паперам не можуть використовувати як робочий інструмент вираз “фальшивий вексель” і стають заручниками ситуації, в яку потрапили.

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, доцільно здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів, оскільки саме ці суб’єкти вексельного обігу є найменш захищені.

Список використаної літератури:

1. “Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”, – 1994р., № 35-36.

2. Рижов В. “Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”, 1994р., № 150-151, 29 вересня.

3. “Вексель гривни мудренее”, “Бронежилет для векселя”, “Протестуй не протестуй…”, // “Бизнес”, 1998р., №15, 20 апреля.

4. “В Украине отсутствует база для создания вексельного рынка”, // “Фондовый рынок”, – 1998р., № 26, 10 июля.

5. Корнеева О. “Вексель как один из способов преодоления платежного кризиса”, // “Экономика Украины”, 1995, № 4.

6. “Практика введения реестра векселей”, // “Экономика и жизнь”, – 1994, № 43, окт.

7. Волохов А. В., Єфимова Л. Г. і ін. Вексель і вексельне обертання в Україні. – К., – 1996р.

8. Малюк В. М. “Вексель в Україні”, – К., – 1997р.

9. Симов’ян С. В. “Вексель и акцептный кредит” – Х., “Основа”., – 1993р.

10. Демченко Т. А. “Вексельное право: общие положения”, – АТ “Торговый дом”, – К.,- 1993г.

11. Лисенков Ю. М., Фетюхина Н. В. “Рынок ценных бумаг: основные термины и понятия”, – К., – 1996г.

12. Мороз Ю. М. “Вексельное дело” – К., – “Наукова думка”, -“Лад”, – 1996г.

13. Римарук О. И.”Переводной и простой вексель: практика применения”, – К.,”Логос”, – 1998г.

[1] Відомості Верховної Ради України, – 1991р, №38, ст.508.

[2] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[3] Там же

[4] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[5] Арбітражний процес, № 5, 1993 р.

[6] Вісник НБУ, – №9, 1997р.

[7] Вісник НБУ, – №9, 1997р.

[8] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[9] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[10] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.


Зараз ви читаєте: Вексель та фінансова діяльність компанії