Вироблення вмінь і навичок працювати самостійно


Розраховувати на успіх впровадження самостійних занять у побут учнів можна, лише озброївши їх спеціальними вміннями. При цьому вміння поряд зі знаннями повинні формуватися на кожному уроці.

Учені вважають самостійною таку діяльність, у процесі якої учень, зна­ючи її кінцеву мету, сам ставить перед собою завдання, розв’язання яких веде до досягнення цієї мети, сам добирає необхідні засоби І способи дій, сам кон­тролює їхню правильність. Мабуть, на таку самостійну діяльність здатні тільки старшокласники. Проте, щоби випускники школи вміли самостійно займатися фізичними вправами І любили це робити, вчитель повинен розпочати відпові­дну роботі якомога раніше. Це спонукає його будувати належним чином навчання (у напрямі посилення інструктивної функції уроку). Для цього обо­в’язково дотримуйтеся двох умов. По-перше, грамотно організовуйте свої уроки. По-друге, весь час ніби повторюйте: “Дивіться, як це робиться”, “Ось чому я роблю так”, “А як можна ще?”, тобто розкривайте технологію навчаль­ного процесу, роблячи її доступною кожному учневі.

За традиційного способу проведення уроку в школі, його методичне забез­печення залишається практично поза увагою і не усвідомлюється учнями, їхня увага поглинається руховими діями. Якщо такий стан міг протягом тривалого часу задовільняти школу, розв’язання завдань фізичного виховання на сучас­ному етапі потребує постійного звернення уваги учнів на те, які завдання вирішуються за допомогою того чи іншого прийому. Тут треба активізувати і думки, і дії школярів. Доцільно підводити дітей до усвідомлення мети будь-якої вправи, визначати шляхи її опанування, спонукувати до порівняння, узагальнення. І робити це не від випадку до випадку, а систематично.

Проілюструємо цю тезу елементарним прикладом. Дітей навчили “роз­минати” плечовий пояс, застосовуючи дві вправи: колові рухи руками з положення “руки до плечей” і ривкові рухи руками назад із положення “руки перед грудьми”. На наступних уроках учитель підводить дітей до “відкрит­тя” нових вправ для плечових суглобів. Потім називає лише групу м’язів або суглоби, котрі треба підготувати до роботи, а діти самі вирішують, які для

Цього підійдуть вправи Далі подається оцінка ефективності різних вправ для певних ситуацій Врешті-решг, визначаються вимоги до виконання запропо­нованих вправ Наприклад під час тренування м’язів черевного пресу обов’язково використовуються три вправи піднімання тулуба зафіксувавши ноги, піднімання ніг, одночасне (зустрічне) піднімання ніг І тулуба При цьо­му, піднімаючи тулуб, не варто намагатися сісти а скоріше “згорнути” торс до таз, як згортають килим Якщо “проробка прес йде за нерухомої верх­ньої частини (підйом ніг у висі), то м’язи пресу працюють на обертання тазу вперед Важливо зосередитися на обертанні тазу, а не прагнути піднести ноги, які виконують лише роль обтяження для руху тазу Для розуміння механізму цього руху І його усвідомлення доцільно пропонувати дітям підіймати ноги з торканням пальцями вище голови у висі на гімнастичній стінці Виконую­чи піднімання ніг І тулуба з поворотами, слід прагнути привести різнойменне плече до коліна або навпаки

Під час уроків на простих прикладах розповідайте дітям, як відбуває­ться їхнє навчання, як вони просуваються до певного вміння навички Спочатку рухова дія переважно не вдається 1 тут діти за допомогою вчителя пробують визначити, чому не можуть виконати рухову дію, порівнюють свої невмілі виконання дій Із тим, як це робить учитель або їхні товариші Педа­гог допомагає учням побачити власні помилки Діти повторюють вправу, І вона починає вдаватись Унаслідок багаторазового повторення вправа виконуєть­ся правильно Так поступово учні заглиблюються у процес навчання вже в початкових класах.

Доцільно навчити школярів готувати себе до наступної фізичної робо­ти, розминатись Для цього в підготовчій частині уроку визначається спрямування вправ, що пропонуються до виконання, як вони впливають на організм Обговорюється питання І про те, що різними вправами можна досягти одного І того ж ефекту Такий аналіз здійснюється поки що в найзагальніших рисах І в старших класах буде деталізуватись

Зміст роботи щодо формування вміння самостійно займатися фізичними вправами підкажуть учителеві самі учні Якщо діти починають самостійно за­йматися, то в них у їхніх батьків виникає безліч питань, які допоможуть учителеві вносити відповідні корективи у зміст уроків, їхню організацію І ме­тодику проведення Може скластися враження, що за такої методики навчання, коли учням поставлено завдання, які потребують творчої думки й осмислення власних дій, знижується щільність уроків НІ, цього не відбувається Річ у тому, що на велику частину питань І завдань учителя учні відповідають не стільки словами, скільки діями Проте необхідно постійно відчувати чи готові учні до сприйняття тісі або іншої інформації. Для цього в учнів варто сформува­ти переконання якщо вчитель говорить, то його треба уважно слухати, І ми обов’язково довідаємося про щось цікаве, важливе, корисне

У цьому плані повчальний досвід роботи вчителя з Одещини В. Радзвіла У нього все починається на уроці, й усі відкриття для себе учні роблять саме на уроці Сенс кожного уроку завжди один виховання самостійності забезпечується мудрим співвідношенням репродуктивної І творчої діяльності учнів Педагог учить дітей користуватися навчальними картками вже з першого класу Сприяє самостійності використання вчителем тестів-орієнтирів Так, наприклад, учениці дев’ятого класу знають, що для виконання нормативу зі стрибків у довжину їм треба за хвилину зробити 1 ЗО стрибків через скакалку

Учитель вважає, що наш предмет – це не тільки робота над фізичним удо­сконаленням особи, а й над її інтелектуальним розвитком. Це діяльна область формування особи, тобто дається повний простір для самостійної роботи, ство­рюються умови для самовиховання, яке має велике значення в розвитку позитивних якостей учнів Адже самовиховання – це свідома, систематична праця особи над собою, спрямована на формування й удосконалення позитив­них та усунення негативних якостей відповідно до вимог суспільства

Виховання І самовиховання тісно пов’язані Зрештою, без виховання не буває самовиховання, І цінність виховання полягає в його трансформації у са­мовиховання Водночас, не варто забувати, що самовиховання починається лише з того моменту, коли учень досягнув належного рівня морально-психо­логічної зрілості

Про можливість дітей уже з 7-8-рІчного віку самостійно І свідомо дотри­муватися певних правил під час загартування й фізичного самовдосконалення свідчать І рекомендації “Дєтки” П Іванова Спочатку вирішальну роль віді­грає приклад батьків, а далі й дорослі можуть учитись у них

Сучасна філософія оздоровлення американської нації утверджувалась у США протягом більш як 200-літньоі Історії цієї держави В основі її кон­цепції – особиста зацікавленість кожного американця у зміцненні власного здоров’я Тому не випадково серед завдань у галузі фізичної підготовки аме­риканських дітей головними є два 1) навчити дітей визначати рівень своєї фізичної підготовленості та планувати необхідні комплекси спортивних вправ для її вдосконалення, 2) виявити фактори мотивації дітей до занять фізични­ми вправами І реалізувати їх

Дотримуючись поступовості у формуванні вмінь самостійно займатися фізичними вправами, вчитель повинен звернути увагу на низку моментів

1 Пропонувати вправи для самостійного виконання можна лише після того, як вони засвоєні на уроці у присутності вчителя. До свідомості школярів треба довести, що досягти помітних результатів вони можуть лише

За умови тривалих і наполегливих тренувань. Підтримати інтерес до виконан­ня вправ допоможе постановка проміжних завдань. Важливо поступово, за допомогою різноманітних стимулюючих прийомів, переводити учнів з орієн­тації на результат до орієнтації на процес діяльності, прищеплювати їм потребу займатись не тільки задля досягнення конкретної мети, а й для задоволення.

2. Щоби самостійно виконувати вправи з метою вдосконалення або розвитку фізичних якостей, учень повинен умі ги контролювати власні дії та оцінювати правильність їх виконання. Як навчити цього учнів? На уроці широко використовуйте прийоми самоконтролю. Не поспішайте самі оцінити правильність виконання, – доцільно залучати до цього учнів, вико­ристовувати предметні орієнтири, орієнтири-стимули. Далі варто привчити дітей до оцінки виконання вправ товаришами, вказуючи на помилки. Так за­кладаються основи вмінь оцінювати і контролювати дії як у тих, хто виконує, так і в тих, хто оцінює.

Корисно запропонувати учням на основі аналізу і порівняння власних м’язових відчуттів визначити різницю в ефективності впливу конкретної фі­зичної вправи (під час зміни варіантів її виконання). Наприклад, згинання і розгинання рук в упорі лежачи за постановки рук у різних спробах на різну відстань, із різним положенням кисті, із розміщенням ніг на різну висоту, різним кутом згинання в кульшових суглобах.

На конкретних прикладах показуйте учням, що порушення ними вимог до техніки вправи фактично анулює ефект її виконання.

Треба навчити всіх дітей оцінювати результати своєї самостійної роботи шляхом зіставлення досягнутого результату і запропонованого завдання. Низька оцінка діяльності повинна націлити учня й учителя на пошук причин невдачі і внесення коректив у подальшу роботу.

3. Центральним моментом навчання самостійно займатися фізични­ми вправами треба вважати набуття вмінь і навичок в організації та методиці самостійної діяльності. Для цього учнів залучають до раціональ­ного розміщення приладів, роздачі та збору інвентаря і т. д. У ході уроку вчитель коментує доцільність запропонованого порядку виконання вправ, способів організації дітей. Далі вони залучаються до самостійного добору вправ. Уже в молодших класах учителі дають кожному завдання: підібрати оптимальну для себе вагу обтяження для силової підготовки. Час від часу ці завдання повторюються, виходячи з нового рівня розвитку сили дитини. Далі учні визначають оптимальну кількість повторень вправи, темп рухів, довжи­ну відрізків, тривалість виконання завдань.

Про досвід формування в учнів уміння здійснювати самостійну діяльність із засвоєння програмового навчального матеріалу розказує на сторінках жур­налу “Физическая культура в школе” вчителька з м. Виборга Є. Коломислова (1996, № 1,С. 14-16).

4. На початку кожного навчального року перевіряється вміння учнів визначати й оцінювати показники пульсу, а також інших при­йомів самоконтролю. Необхідні для кожного класу дані уточнюються, доповнюються.

Самоконтроль – це систематичні самостійні спостереження за зміною стану свого здоров’я, фізичного розвитку та функціональної готовності ор­ганізму в процесі занять фізичними вправами. Дані самоконтролю використовуються учнями й учителем фізичної культури з метою регулюван­ня тренувальних навантажень, а також об’єктивної оцінки змін фізичного розвитку учня.

Доцільно навчити школярів користуватися вимірювальною апаратурою (динамометром, вагою, секундоміром, ростоміром, спірометром тощо), по­чинаючи з молодших класів. Доступ до такої апаратури повинні мати всі учні у спеціально обладнаному кутку залу.

Дані самоконтролю поділяються на суб’єктивні (самопочуття, сон, апе­тит, працездатність, бажання займатись фізичними вправами, болі та ін.) й об’єктивні (зміст тренування, вага, ріст, ЖЕЛ, динамометрія, ЧСС тощо).

Учні можуть вести щоденник самоконтролю. Різні варіанти таких щоден­ників наводяться в навчально-методичній літературі та періодичній пресі.

Дані самоконтролю допомагають оцінити ефективність самостійної ро­боти і за необхідності внести в неї відповідні корективи.

5. Учні ІУ-УІІ класів вже зупиняють свій вибір на певному колі профе­сій. Завдання вчителя – спрямувати їхню самостійну роботу не тільки на всебічний розвиток, а й на професійний зміст їхніх занять.

На уроках учні також озброюються вмінням виконувати виробничу гім­настику в навчальних майстернях, у процесі розумової діяльності.



Зараз ви читаєте: Вироблення вмінь і навичок працювати самостійно