Волошка синя – Centaurea cyanus L


ВОЛОШКА СИНЯ – Centaurea cyanus L.

Родина Айстрові – Asteraceae, або Складноцвіті – Compositae

Як виглядає волошка? Однорічна трав’яниста сіро-зелена пух­наста рослина 30-60 см заввишки. Стебло її гіллясте, спрямова­не догори. Листки ланцетно-лінійні, нижні дещо лопатеві, верхні цілокраї. Кошики верхівкові, на довгих квітконіжках. Квітки кра­йові п’ятизубчасті, лійкоподібні, сині або, рідше, білі, рожеві; се­рединні – трубчасті, фіолетові. Цвіте у травні – серпні.

Крайові квітки, вискубуючи їх з коши­ків, під час цвітіння рослини. Швидко сушать у затінку на протязі на дикті або папері (містять барвник ціанін, гіркий глікозид цеп-таврин – кніцин, цукри, слиз, дубильні речовини, пеларгонін, міне­ральні (в основному) солі магнію і калію.

Використовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку крайових квіток волошки, настоюють ЗО хвилин і п’ють по 0,25 склянки тричі на день. При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечо-статевих органах беруть 4 столові лож­ки суміші пелюсток волошки, кори бузини трав’янистої, стовп­чиків (волосся) кукурудзи, листків мучниці, трави хвоща, трави остудника голого і березових бруньок у співвідношенні 1 : 1,5: 1 : : 1,5:0,5 : 1 : 1,5 на 1 л води, настоюють цілу ніч, вранці кип’ятять 7 хвилин і гарячим випивають протягом дня за 5 разів. Проти фурункульозу застосовують суміш квіток волошки си­ньої, трави кропиви дводомної, квіток нагідок, листків горіха во­лоського, трави хвоща польового, трави фіалки триколірної (брат­ків), трави череди і трави вероніки лікарської в співвідношенні 1,5 : 1 : 1 : 1 : 1 : 2 : 1,5 : 1. Беруть 4 столові ложки на 1 л води і готують так само, як при затримці сечі. Курс лікування становить 6 тижнів.

Напаром з 1 чайної ложки крайових квіток волошки в 1 склян­ці окропу промивають очі при кон’юнктивітах, ячмінцях на оці; про­фільтрований через ватку напар закапують у очі по 4-5 крапель тричі на день. При цьому суворо дотримуються асептичних умов.

ПЕРВОЦВІТ ВЕСНЯНИЙ, АБО ЛІКАРСЬКИЙ – Primula veris L.

Родина Первоцвіті – Primulaceae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина до 20 см зав­вишки, з розеткою прикореневих листків овальної або яйцевид­но-овальної форми, сильно зморшкуватих, по краях хвилястих, зарубчасто-зубчастих, поступово звужених у крилатий черешок. Із середини розетки виростає одне або кілька безлистих квіт­коносних стебел із зібраними на верхівці у пониклий зонтик жовтими пахучими квітками. Віночок їх трубчастий з невеликим відгином і з 5 оранжевими плямами в зіві. Кореневище дуже коротке, вертикальне, з пучком тонких коренів. Цвіте в квіт­ні – червні,

На луках, серед чагарників, на лісових галявинах, в розріджених лісах, на схилах, на узбіччях доріг, в лісових і лісостепових районах, рідше – в північно-східних районах Степу (у Харківській області, Куп’янському районі, біля Моначинівки). Рослину з квітками – під час цвітін­ня (сушать швидко), корені – восени або навесні. Свіжі листки вживають як продукт хар­чування для приготування смачних салатів при весняних гіпо – і авітамінозах С і А.

Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку листків та квіток і настоюють 10 хвилин. П’ють 1-2 склянки на день, ковтками, при лихоманці, простудах, по­в’язаних з захворюваннями горла і легень; для промивання носа при нежитю; при безсонні; головному болю (мігрені), підвище­ній нервовій збудженості, прискореному серцебитті (седативна і спазмолітична дія леткої олії, флавоноїдів, що є у квітках), сапонінів, зокрема примулової кислоти, волемітолу, гіркоти, ду­бильних речовин, глікозидів примулаверину і примверину); пр” подагрі, ревматизмі і для очищення крові при фурункулах, ви­разках і висипах на тілі (дія вітамину С, сапонінів і складного ефіру саліцилової кислоти). Напар (відвар) з коренів первоцвіту завдяки вмісту сапонінів, кремнієвої кислоти діє як добрий від­харкувальний засіб при сухому кашлі і бронхітах. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку подрібнених коренів і п’ють тричі-двічі на день по півсклянки (запалення легень, астма, коклюш),

Ч ебрець звичай­ний Thymus serpyllum L. (Thymus chamaedrys Fr.)

Багаторічна трав’яниста рослина завдовжки 5 – 30 см, з лежачими стеблами, що вкорінюються, при Основі дерев’яніючі; квітучі гілки висхідні. Листки дріб­ні, яйцевидні, короткочерешкові. Віночки рожеві, іноді білі. Квітки зібрані в головки. Цвіте з травня до осені. Росте (залежно від виду і різновидності) по сухих схи­лах, борах або в степах, на піщаних грунтах, у сухих соснових лісах, на межах, горбах, лісових галявинах. Поширена повсюдно. Рослина в народі дуже популярна, особливо у слов’ян. Ще за часів язичества наші предки на кострища клали чебрець, коли курили фіміам перед богами. І тепер вживають траву чебрецю для обкурю­вання приміщень, наприклад, корівників після отелу корів, Для обкурювання молочних горшків, підкурюють ним також наляканих дітей.

Збирають усю траву, коли вона цвіте.

Зовнішньо траву чебрецю вживають для ароматич­них ванн при хворобах порушеного обміну речовин в дитячій практиці.

У водному настої (60,0 г на 1 л кип’ятку) чебрець вживають для примочок і промивань запалених очей.

Зберігання. Трава чебрецю зберігається в добре закупорених коробках.

Вероніка лікарська – Veronica officinalis L.

Багаторічна трав’яниста рослина завдовжки 10- 30 см, з повзучим стеблом, при основі галузистим, яке утворює дерновину, до верхівки висхідним, вкритим ча­стими короткими волосками. Листки звужені в дуже короткий черешок, оберненояйцевидні, зарубчасто-пил­часті, злегка шорсткі. Багатоквіткові квітконосні грона виростають з однієї лише пазухи двох супротивних лист­ків. Квітки блідо-голубі з ліловим відтінком, рідше білі. Цвіте з червня до кінця серпня. Росте в гаях серед чагарників, переважно в хвойних лісах, в чорноземній смузі значно рідше. Поширена більше в лісових і лісо­степових районах. Свіжа трава без запаху, висушена має приємний запах. На смак терпка, гіркувата.

Збирають усю траву без коренів під час цвітіння. В народі вживають траву вероніки всередину і зовніш­ньо. Всередину у вигляді чаю з напару (20,0 г трави на 1 л води) при простудних захворюваннях, астмі і хво­робах сечостатевих органів. Зовнішньо – для ванн, особ­ливо дітям, при хворобах шкіри, прищах, висипах, на­гноєннях і при корості.

У своїй особистій практиці я застосовував траву ве­роніки всередину і зовнішньо. Всередину при всіх видах висипів і прищів на шкірі, при екземі, золотусі, грибко­вих ураженнях шкіри – як чай в суміші вероніки з тра­вою триколірної фіалки (№ 120) і травою череди (№ 116), все в рівних частинах, по 10,0 г кожного на 1 л кип’ятку. Випивають цей напар протягом дня. Для зов­нішнього вживання хороша настойка: 250,0 г соку, від­жатого з розім’ятої свіжої трави вероніки, залити 250,0 г 90° спирту і настоювати 10 днів. Настойку фільтрують і до неї додають ще 250,0 г такого ж спирту, знову філь­трують крізь ватку і потім у фільтрат додають 10,0 г перувіанського бальзаму. Перед вживанням збовтувати. Цією настойкою я користувався при різних формах за­хворювання шкіри, в тому числі й волосистої частини голови. Крім того, таку настойку, розбавлену 2 части­нами перевареної води, я з успіхом застосовував у ви­гляді промивань і примочок при легких пораненнях, по­різах, ушибах, при свербінні на тілі і на голові (втиран­ня в корені волосся).

ХВОЩ ПОЛЬОВИЙ – Equisetum arvense L.

Родина Хвощові – Equisetaceae

Багаторічна трав’яниста рослина 10-15 см зав­вишки, з чорнуватими членистими кореневищами (підземними і надземними), на яких е часто круглі борошнисті бульбочки, немов горішки (печені за смаком нагадують картоплю). Стебла двох видів: спороносні з’являються рано навесні, вони негалузисті, 10- 20 см заввишки, червонувато-білі, соковиті, з великими піхвами, з 8-9 зубцями на кожному членику стебла, на верхівці кінчає їх овально-циліндричний, спороносний стробіл (спорангії зібрані в верхівкові стробіли), літні стебла – жорсткі (багаті на кремні­єву кислоту),- розвиваються пізніше, гіллясті, 50 см заввишки, борознисті, членисті і з піхвами, які мають 8-9 чорних зубців з білою смужкою. Гілки їх розміщені кільцями у вузлах стебел, іно­ді утворюють вторинні дрібніші гілочки. Гілки прості, борознисті, з піхвами і з 3-4 зубцями, спрямовані догори. Спори з’являються у квітні – травні.

Літні пагони – у червні – вересні, в суху погоду (сушать швидко, тонкими шарами, щоб не почорніли). Як засіб кровоспинний, протигнильний, дубильний і сечогінний при застійних явищах внаслідок розладу кровообігу (декомпенсації серцевої діяльності); зменшує набря­ки й опухи, при ексудативному плевриті; при каменях сечового міхура (збільшує виділення сечі, зменшує біль у ділянці міхура і знижує кількість білка в сечі, очищує сечоводи від усяких шла­ків), при отруєнні оловом.

При гострому запаленні нирок рослину вживати не рекомен­дують, проте вона поліпшує загальний стан обміну речовин, впли­ваючи на діяльність печінки, селезінки і кишок (при проносах). Найсприятливіше на нирки діє хвощ польовий (темно-зелений хвощ луговий – нелікарська рослина). У суміші хвощ польовий вживають для лікування подагри, ревматизму, емфіземи, навіть туберкульозу легень (діє кремнієвий натрій), також як крово­спинний засіб при кривавому блюванні, геморої, маткових крово­течах (діють дубильні речовини, алкалоїди єквізетин, палюстрин, нікотин; сечогінні флавони ізокверцитрин; тритерпенові сапоніни еквізетонін, кремнієва кислота; флавоноїди, подібні за дією до рутину, смола; вітамін С; каротин, мінеральні солі; алюміній, по­хідні калію; органічні кислоти).

На 1 склянку води беруть 1 столову ложку трави хвоїна і ки­п’ятять близько 30 хвилин. П’ють по 1 склянці вранці (натще­серце) і ввечері ковтками (при болісному виділенні сечі вжива­ють гарячий чай з суміші (порівну) трави хвоща і квіток ромаш­ки; при спазмах сечового міхура – чай з суміші (порівну) трави хвоща і квіток волошки синьої – по 3 склянки на день; також роблять масажі та на ділянку сечового міхура кладуть подушеч­ку, наповнену гарячим розпареним хвощем). При каменях сечово­го міхура беруть суміш листків полину звичайного, мучниці, на­сіння моркви, трави хвоща і насіння кропу запашного (Ancthum graveolens L.) у співвідношенні 2:3:3:2:2, заливають усе 2 склянками води і настоюють цілу ніч у духовці або печі. Вран­ці кип’ятять 5-7 хвилин і п’ють по півсклянки 4 рази на день.

ЧОРНИЦЯ ЗВИЧАЙНА (АФИНИ) – Vaccinium myrtillus L.

Родина Брусничні – Vacciniaceae

Як виглядає? Дрібний багаторічний гіллястий кущик 15-50 см заввишки. Стебла й гілки з гострими гранями. Яйцевидні листки шкірясті, з обох боків світло-зелені, зісподу -з сітчастими жил­ками, з країв – дрібнопилчасті. Квітки зібрані в небагатоквіткові китиці. Віночок з чотирма зубчиками дзвоникуватий, білий або блідо-рожевий.

Плід – соковита чорна ягода, яка достигає в липні – серпні. Цвіте чорниця у травні – червні. У хвойних лісах, на лісосіках, у зеленовільхозих за­ростях і на полонинах, у великій кількості -в Карпатах, у Розточчі-Опіллі, на Поліссі, зрідка в північній частині лісостепових районів. Листки -під час цвітіння; ягоди – цілком стиглі, сушать їх у звичайних печах або в плодових су­шарнях. Ягоди чорниці, багаті на дубильні речо­вини, в поєднанні з пектинами, блакитним антоціаном, вітамінами С і каротином та органічними кислотами – цитриновою, яблуч­ною, янтарною, молочною, щавлевою, які діють антиспастично, в’яжуче і дещо сечогінно, використовують при лікуванні багатьох хвороб шлунково-кишкового тракту. Діють вони як в’яжучий за­сіб при проносах, допомагають при нестравності шлунка (диспеп­сії), болях у шлунку та кишках при гастритах з недостатністю шлункового соку, при гострих і хронічних ентероколітах у дітей, при дизентерії. Відвар ягід вбиває бактерії черевного тифу. Ягоди чорниці припиняють кишкові кровотечі. В суміші з суницями лі­совими дуже ефективні при подагрі, ревматизмі та інших хво­робах, бо лікують запори, регулюють перистальтику кишок та нормалізують шлунково-кишкові функції; сушені ягоди допома­гають при проносах і недокрів’ї (вітаміни С, В(, В2, РР, дубильні речовини).

В листках чорниці містяться гіркі глікозиди ериколін і ар­бутин, пірогалові та пірокатехінові дубильні речовини, церил-алкоголь, тритерпеналкоголь, смолисті кислоти, антоціанові глі­козиди неомиртилін і миртилін, які під назвою речовини гліко-кініну зменшують у хворих на цукровий діабет кількість цукру в крові та лікують функцію підшлункової залози (проте ужиті три­валий час можуть зумовити небезпечне отруєння гідрохіноном, похідним арбутину).

Застосовують у вигляді чаю. На 1 л води беруть 60 г листків чорниці, настоюють 12 годин, варять 5 хвилин, напарюють 1 годи­ну і п’ють по 3/4 склянки 5 разів на день через півгодини після їди. При проносах 1 повну чайну ложку суміші листків чорниці, кгід чорниці, кореневища перстачу прямостоячого і квіток ро­машки в співвідношенні 1,5 : 1,5 : 2 : 5 настоюють 6 годин у склян­ці холодної води, варять 5 хвилин і випивають ковтками протягом дня. Або беруть 1 чайну ложку суміші ягід чорниці, квіток ро­машки, трави ісландського моху і кореневища перстачу прямо­стоячого в співвідношенні 2,5 : 2,5 : 1,5 : 1,5, настоюють 6 годин в 1 склянці води і вживають так само. Або ж 1 столову ложку су­міші ягід чорниці, листків подорожника, кореневища гірчака зміїного, трави ісландського моху, кореневища перстачу прямо­стоячого і квіток ромашки в співвідношенні 1,5: 1,5 : 1,5 : 1 : 1 : 1 варять 5 хвилин в 1 склянці води і випивають за кілька прийомів протягом дня. З суміші (порівну) листків чорниці, листків холод­ної м’яти, листків кропиви доводомної, листків горіха волоського, квіток ромашки і кореня перстачу прямостоячого беруть 1 столо­ву ложку на одну склянку окропу, настоюють 10 хвилин, випи­вають 2-3 склянки на день. При проносах слід дотримувати належної дієти.

При глистах застосовують суміш (порівну) по 50 г ягід чор­ниці, кореня оману високого, квіток пижма звичайного (в порош­ку) вранці (натщесерце), два рази по півдози, через 2 години.

З відвару листків (60 г листків в 1 л води) роблять клізми при гемороїдальних кровотечах, з трохи обварених свіжих ягід чорниці роблять щоденно компреси, товстим шаром, на уражені екземою місця.

Сирим соком з листків лікують цинготні ясна, лишаї, кро­пив’янку; змішаним з водою полощуть рот, горло. Порошком з коріння чорниці посипають “дике м’ясо”.

РОМАШКА ЛІКАРСЬКА (РОМАНЕЦЬ) –

Matricaria recutita (chamomilla) L.

Родина Айстрові – Asteraceae, або Складноцвіті – Compositae

Як виглядає? Однорічна трав’яниста ароматна рослина до 35 см заввишки, з сильно галузистим стеблом. Листки чергові, двоперистороздільні, з лінійними частками, кошики на довгих квітконіжках поодиноко вінчають верхівки гілок. В кошиках 12-17 білих язичкових (маточкових) і багато жовтих трубчас­тих (двостатевих) квіток, які зацвітають поступово. Спочатку білі язичкові квітки (пелюстки) підняті вгору, квітколоже тоді плос­ке, потім віночок розміщується горизонтально, під кінець цвітіння кошика, яке триває близько 3 тижнів. Чим більше до середи­ни доходить цвітіння маточкових квіток, тим більше квітколоже набуває конічної форми і язичкові квітки спрямовуються вниз. На Україні зустрічається також ромашка без’язичкова, або запашна (Matricaria matricarioides (Less.) Porter et Britton), що застосовується поряд з ромашкою лікарською, яка як бур’ян по­трапила з зерном в Європу, у неї немає язичкових квіток (пе­люсток). Цвіте у червні – серпні.

На засмічених місцях, біля доріг, на городах, по пустирях, коло жител – по всій території УРСР. Кошики, у фазі горизонтального роз­міщення язичкових квіток. Як протизапальний, протиспазматичнин і вітрогінний засіб, при шлункових, кишкових і ниркових колікач (спазмах), при алергічних гастритах, колітах, ревматизмі, при затриманні менструального циклу, як протизапальний засіб при запаленні внутрішніх органів, при болях у ділянці матки, брон­хіальній астмі, ангінах, простудах з високою температурою. Легкий проносний, потогінний засіб, при жовтяниці – жовчогін­ний (у поєднанні з клізмами з напару ромашки, які очищають кишки від незасвоєних жирів), пом’якшувальний засіб (дезин-фекційна дія складників леткої олії фернезену і хамазулену, який також послаблює алергічні реакції, і спазмолітична та потогінна дія глікозидів – флавонового апігеніну та його похідно­го – кверцитрину; похідних кумарину-умбеліферону, герніарину, двооксикумарину, валеріанової, саліцилової і капронової кислот; дубильних речовин, смоли, холіну).

Олія, збуджуючи центральну нервову систему, посилює реф­лекторну діяльність, прискорює дихання, серцевий ритм, розши­рює мозкові судини.

Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 2 чайні ложки квіток і настоюють 10 хвилин. П’ють, залежно від потреби, 1-3 склянки на день (дітям при здутті кишечника дають пити чайними або десертними ложками і роблять їм кліз­му з напару ромашки).

При гастритах і виразковій хворобі вживають чай з ромаш­ки і меліси, взятих порівну (1 столова ложка суміші на 1 склян­ку окропу), п’ють гарячим 3 склянки на день, протягом 2-3 мі­сяців.

При здутті від недоброякісної їжі користуються сумішшю (порівну) ромашки, ягід ялівцю, трави холодної м’яти, звіробою і золототисячника – беруть 1 столову ложку суміші на 1 склян­ку водн, кип’ятять 10 хвилин, коли прохолоне, п’ють (після проносного) 3 склянки на день. Міцний відвар ромашки може спричинити блювання, але тамує стійкі головні болі.

При гастритах, ентеритах заварюють 2 чайні ложки суміші (порівну) квіток ромашки лікарської, трави деревію тисячолис-того, трави полину гіркого, листків м’яти холодної і шавлії в 1 склянці окропу, відціджують і п’ють гарячим двічі на день по півсклянки, за 20-ЗО хвилин до їди.

Напаром з ромашки промивають гнійні рани, виразки, поло­щуть ним рот, промивають очі при запаленнях, роблять сприн­цювання піхви при білях у жінок, примочки на опухлі, запалені місця; при екземі, фурункулах, панариції, свербінні у людей по­хилого віку; промивають вухо (у суміші з 5% перекисом водню) у випадку витікання з нього. При подагрі, ревматичних запален­нях, флюсах тощо роблять припарки з подушечок, заповнених (порівну) квітками бузини чорної і ромашки, змочених окропом і зігрітих у посудині на плиті.

При мокрих екземах, висипах на шкірі, ранах, виразках, та­кож при подагричних опухах (з кухонною сіллю) беруть 4 лож­ки квіток ромашки на 1 л води, кип’ятять 10 хвилин і відвар додають до повної ванни.



Зараз ви читаєте: Волошка синя – Centaurea cyanus L