Головний мозок 2


Реферат

На тему:

” ГОЛОВНИЙ МОЗОК”

План.

1. Визначення.

2. Будова.

3. Мозочок.

Головний мозок (еncephalon) людини є не лише субстратом психічної діяльності, а й регулятором усіх процесів, які відбу­ваються в організмі. Прогресивний роз­виток головного мозку у вищих приматів, зумовлений трудовою діяльністю й вираз­ною мовою, дав змогу людині якісно ви­ділитись у тваринному світі.

Серед приматів абсолютна маса мозку людини є найбільшою. Велике значення має відносна маса мозку, тобто відношен­ня абсолютної маси мозку до маси тіла. Відносна маса мозку найбільша в людини (винятки: дрібні співучі птахи та деякі мавпи Нового Світу).

Індивідуальні коливання маси головно­го мозку сучасної людини, незалежно від її обдарованості, досить значні (найчастіше 1100 – 1700 г.). У таких межах була маса мозку І. П. Павлова (1653 г.), Д. І. Менде­лєєва (1571 г.) та інших великих людей. Поряд з цим маса мозку І. С. Тургенева (2012 г.), Байрона (1807 г.), І. Ф. Шіллера (1785 г.) перевищила максимальну масу, а мозок Анатоля Франса (1017 г.) мав мінімальну масу, відому для сучасної лю­дини.

Головний мозок міститься в порожнині черепа і в цілому повторює його форму.

У головному мозку людини розрізня­ють три частини, відмінні щодо еволюцій­ного минулого та функціонального значення: найдавнішу – стовбур головного мозку (truncusensephali) (охоплює дов­гастий мозок, міст і середній мозок); мозо­чок, черв’як якого також належить до ста­родавніх утворів, і передній мозок, який у процесі еволюції хребетних сформувався найпізніше.

Головний мозок розсі­кають дві глибокі щілини: поздовжня, яка ділить великий мозок (cerebrum) на пра­ву й ліву півкулі (hemisphcriumcerebri), і поперечна, яка відокремлює півкулі ве­ликого мозку від мозочка (cerebellum).

У кожній півкулі розрізняють лобовий, потиличний і скроневий полюси та верхньобічну, присередню и нижню поверхні, верхній, нижньоприсередній і нижньобічний краї. Поверхня півкуль мас велику кількість борозен (sulcicerebri) та зви вин (gуricerebri).

Мал. Головний мозок.

Верхньобічна поверхня кожної півкулі відповідно до рельєфу склепіння черепа випукла, а присередня плоска, що добре видно при розрізі головного мозку вздовж поздовжньої щілини В глибині цієї щілини помітно велику спайку головного мозку – мозолисте тіло (corpuscallosum).

Нижня поверхня головного мозку нерівна і є ніби відбитком внутрішньої основи черепа. Задня частина її – це поверхня стовбура головного мозку (головним чином моста й довгастого мозку) передня – поверхня лобових часток, роз ділена поздовжньою щілиною, з боків її виступають донизу і вперед скроневі частки півкуль.

На нижній поверхні лобових часток помітні веретеноподібної форми нюхові цибулини (bulbi оlfасtorii), що назад продовжуються спочатку в нюхові шляхи, а ще далі – в нюхові трикутники Позаду кожного нюхового трикутника визначаєть­ся передня продірявлена речовина (substantiaperforataanterior), яка має бага­то маленьких отворів для проходження дрібних судин у речовину мозку (це доб­ре видно під час видалення м’якої обо­лонки мозку). Між правою та лівою про­низаною речовинами розташоване зорове перехрестя (chiasmaopticum), нервові во­локна якого ззаду переходять у правий та лівий зорові шляхи, що діляться на присередній і бічний корінці.

Позаду зорового перехрестя міститься сірий горб (tubercinereum), що нижче і спереду переходить у лійку (infundibulum), на кінці якої ніби підвішений hy­pophysis. На основі черепа він міститься в гіпофізарній ямці турецького сідла.

Далі, прилягаючи одне до одного, лежать соскоподібні тіла (corporamamillaria), вкриті білою мозковою речовиною. Все­редині їх містяться ядра нюхового мозку. Безпосередньо за соскоподібними тілами розташована міжніжкова ямка (fossainterpeduncularis), обмежена з боків ніжками великого мозку (pedunculicerebri). Дно ямки пронизане багатьма отворами і діста­ло назву задньої продірявленої речовини (substantiaperforataposterior). З присередньої борозни кожної ніжки мозку ви­ходить окоруховий нерв.

Ще далі розташований міст (pans) – масивний утвір чотирикутної форми з поперечною посмугованістю й обмежений спереду від ніжок великого мозку і ззаду від довгастого мозку глибокими борозна­ми. З боків міст поступово переходить у середні мозочкові ніжки. З кожної мозочкової ніжки виходять корінці трійчастого нерва. Огинаючи ніжки мозку згори до­низу і ззаду наперед, справа та зліва ви­ходить дуже тонкий стовбур блокового нерва.

Позаду моста розташований довгастий мозок (medullaoblongata), який продов­жується в спинний мозок. По середній лінії довгастого мозку проходить передня се­рединна щілина, яка відділяє одну від одної праву й ліву піраміди довгастого мозку. Назовні й назад від кожної пірамі­ди розташований овоїдної форми утвір – олива (oliva). У борозні між пірамідою довгастого мозку та мостом з кожного боку виходить відвідний нерв, назовні від ньо­го – лицевий та присінково-завитковий нерви. За оливою видно корінці язико-глоткового, блукаючого й додаткового нер­вів. Нарешті, з передньої латеральної бо­розни між оливою та пірамідою виходить під’язиковий нерв.

Позаду і з боків від моста й довгастого мозку розташований мозочок. Бічні від­діли мозочка – півкулі мозочка (hemi-spheriumcerebellidextrumetsinistrum) – детально можна вивчити з боку нижньої поверхні головного мозку. Півкулі мо­зочка ніби порізані багатьма щілинами, які ділять поверхні півкуль на масу лис­точків.

Щоб легше зрозуміти будову й краще оцінити взаємозв’язок окремих частин головного мозку, доцільно розглянути ут­ворення цих частин в онтогенезі.

Мозочок ( cerebellum) розташований під потиличною часткою великого мозку в зад­ній черепній ямці. Він складається з правої та лівої півкуль (hemispheriicerebelli), що добре розвинулися лише у ссавців, та закладеного між ними черв’яка (vеrmiscеrеbеlli), який є більш давнім утвором мозочка.

Мал. Стовбур головного мозку і частина проміжного мозку.

Поверхня мозочка ніби порізана вели­кою кількістю щілин (fissuraecerebelli), що ділять його речовину на багато плос­ких дугоподібних зігнутих листків (foliacerebells). Найбільша горизонтальна щіли­на (fissurahonzontalis) проходить по ек­ватору мозочка i ділить його поверхню на верхню i нижню. У межах кожної поверх­ні розрізняють частки й часточки мозочка. Однойменні часточки обох півкуль відме­жовуються однією й тією самою борозною i їм відповідає певна часточка черв’яка.

Мозочок складається з білої i сірої ре­човини. Біла речовина (мозочкове тіло) залягає в товщі мозочка та у вигляді білих смужок проникає в кожну часточку. Сіра речовина утворює кору мозочка (cortexcerebelli), а також ізольовані парні клітинні скупчення, закладені в товщі білої речовини, – ядра мозочка зубчасте ядро (nucl. dentatus), коркопо­дібне (nucl. emboliforims), кулясте (nucl. globosus) i ядро вершини (nucleusfastigii) (присереднє ядро мозочка).

Мозочок зв’язаний з розташованими вище та нижче нього частинами централь­ної нервової системи за допомогою трьох пар ніжок.

Нижні ніжки мозочка (pedunculi сегеbellaresinfеriores) з’єднують мозочок з дов­гастим мозком. В них проходять: задній спинно-мозочковий шлях (до кори черв’я­ка); дорсальні та вентральні зовнішні дуго­подібні волокна (до кори півкулі); волок­на оливо-мозочкового шляху (до зубчас­того ядра) і волокна присінково-мозочкового шляху (переважно до ядра намету).

Верхні ніжки мозочка (pedunculi сеrebellaressuperiores) зв’язують мозочок з середнім мозком і мають вигляд правого та лівого тяжів, які йдуть, розходячись від мозочка до середнього мозку. В їхній товщі проходять волокна шляхів: перед­нього спинно-мозочкового (до кори черв’я­ка); мозочково-горбкового та мозочково-червоноядерного.

Середні ніжки мозочка (pedunculi сеrebеllarеsmedii) – масивні тяжі, які не­суть у своєму складі численні волокна, що йдуть від ядер моста до кори мозочка. Ці волокна є другою ланкою зв’язків кори (плаща) великого мозку з мозочком.

Завдяки нервовим зв’язкам мозочка із спинним і головним мозком він може здійснювати високу координацію доціль­них довільних рухів тіла. Ця функція мо­зочка має велике значення при локомоції, якій, як відомо, належить вирішальна роль в еволюції багатьох форм вищих хребетних. Крім того, в мозочку міститься один з центрів автономної нервової системи.

Література:

1. “Анатомія людини”, О. І.Свіридов, Київ, Вища школа, 2001



Зараз ви читаєте: Головний мозок 2