Лікарські рослини та їх застосування 2


Лікарські рослини та їх застосування

( кмин, нагідки, фіалка )

Кмин звичайний (Carum carvi L.)

Кмин звичайний – дворічна рослина з родини зонтикових. У дико­му стані росте майже по всій території колишнього СРСР. Поширений – по лісових галявинах, узліссях, на луках та по балках. Цю рослину ку­льтивують для ефірної олії.

Рослина має пряме, гладеньке, порожнисте стебло до 80 см заввиш­ки. Листки трійчастопірчасті, лінійно-ланцетовидні. Квітки білі, на дов­гих квітконіжках, у складних зонтиках, як у кропу Плід сплюснутий, коричневого кольору Смак кмину пряний, плід запашний Цвіте у червні-липні.

Для виготовлення ліків використовують плоди (насіння) кмину, траву й кореневища. Плоди містять 3-7 % ефірної олії, до складу якої входить 50-65% карвону, 35-55 % лимонену, крім цього, спирти (карвакрол, дигідрокарвсол, нео – та ізогідрокарвсол, дигідропінол) й – ацетальдегід. Після перегонки із водяним паром ефірної олії з насіння можна одержати 14-22 % жирної олії, яка містить до 16 % густої ре­човини – замінника масла какао. Плоди кмину мають також флавоно­їди кверцетин і кемпферол, а трава – ще й ізорамнетин.

Водні та масляні екстракти з насіння, як і всі рослинні гіркоти, ма­ють властивість збуджувати апетит, підвищувати секреторну й моторну функцію шлунка, дещо збільшують жовчовиділення. Одначе основною фармакологічною здатністю насіння рослини вважають спазмолітичну дію на гладенькі м’язи органів травної системи та властивість гальмува­ти ферментативні процеси при патології цієї системи.

Плоди кмину мають також діуретичну й лактогенну дію, сприяють виділенню слизу та харкотиння.

Галенові препарати кмину застосовують під час спастичних станів і порушень функції кишок (диспепсії різної етіології, ентерити, коліти з метеоризмом, закрепи) Особливо широко їх використовують для ліку­вання дітей та хворих похилого віку.

Найчастіше плоди кмину призначають у комбінації з іншими лікарськими рослинами. Так, ці плоди входять до складу багатьох лікарських зборів: шлункового, вітрогінного, апетитного, послаблюваль-ного і седативного.

При дитячих хворобах, які супроводжуються здуттям живота в ди­тини, беруть 1 столову ложку цього насіння, варять його в 1 склянці окропу протягом 5-10 хв, підсолоджують цукром і дають дитині пити по 1 чайній ложечці 5-6 разів на день.

Од метеоризму в дорослих кмин краще діє, коли його насіння (2 столові ложки) змішати з насінням кропу (1 чайна ложка), додати стільки ж дрібно порізаних листків деревію та 1 столову ложку вівса, заварити все це 2 склянками окропу, настояти протягом Ю^хв і вживати по 2 столові ложки через кожні 2 год.

Добрим засобом од хронічного метеоризму вважають відвар із суміші таких рослин: насіння кмину – 2 столові ложки, насіння кро­пу – 1 столова ложка, листків деревію – 2 столові ложки, дрібно по­різаної вівсяної соломи – 3 столові ложки, кореня аїру – 1 столова ложка, подрібненого кореня валеріани – 1 столова ложка. Три столові ложки цієї суміші (кожна з горою) заливають 3 склянками сирої води, кип’ятять 15 хв і п’ють по 1 склянці тричі щодня (М. А. Носаль).

В науковій медицині використовують як відхаркувальний, пронос­ний і вітрогінний засіб олію з кмину. Для відхаркування її п’ють по 1 – З краплі на чарку води тричі на день або вживають кминний спирт по 1 чайній ложці 3-4 рази щодня. Кмин входить до складу деяких відхаркувальних препаратів (пектусин), а його насіння – до складу вітрогінного, шлункового та заспокійливого чаїв.

Кмин – дуже поширена в нашій країні харчова пряно-ароматична рослина. Здавна знали і любили його в народі й широко застосовували насіння кмину-для випікання хліба, особливо житнього, виготовлен­ня булочок та млинців, для приготування супів і сиру. Навіть картопля в лушпинні (“мундирах”), відварена з насінням кмину, має особливий аромат і смак. Додають це насіння під час квашення капусти та засолю­вання огірків, помідорів і вживають у виробництві лікерів. Літнього ча­су молоду рослину у свіжому вигляді можна використовувати в салатах, взимку – у вигляді порошку, корені – як прянощі.

Салат із кмину з капустою. 20-ЗО г молодих пагінців і листків кми­ну, 150 г квашеної капусти, 15 г соняшникової олії. Вимитим і дрібно посіченим кмином посипають підготовлену капусту, заправляють її олією.

Порошок кмину з кропом. Висушене насіння кмину змішують по­рівну із сухою зеленню кропу, подрібнюють за допомогою кавомолки й використовують для заправки м’ясних та овочевих супів.

Супова заправка з кореневищ кмину. Промиті кореневища кмину подрібнюють за допомогою м’ясорубки, кладуть у суп за 5-10 хв до го­товності.

Дуже смачний сир із листками кмину, як солений, так і солодкий: дрібно посічені листки змішують із сиром, додають соняшникової олії й солі або сметани й цукру.

Жінкам, що годують дітей грудним молоком, для збільшення його кількості рекомендують їсти хліб, випечений із кмином, та пити сметану, в якій варився кмин. Спосіб приготування: 1 столова – ложка насіння кмину на 1 склянку сметани, кип’ятити на слабкому вогні 3 хв.

Кминове насіння корисне при судомах, невралгії та хворобах сечо­статевих органів, оскільки воно діє заспокійливо. Його вживають як дієтичний засіб, додаючи як приправу до супу або іншої страви, до хлі­ба й булочок під час випікання.

Нагідки лікарські (Calendula officinalis L.)

Здебільшого ця однорічна рослина вирощується як декоративна. Належить до родини складноцвітих. З лікувальною метою використову­ють квітки, які зривають із пелюстками і сушать у затінку Цвіте рослина з липня до кінця вересня.

Стебло рослини прямостояче, заввишки ЗО-60 см, гіллясте до са­мої основи, покрите залозистими волосками. Листки видовжені. Квітки жовті або оранжеві, на довгих ніжках, зібрані на верхівках стебел у кошикуваті суцвіття. Ці кошики великі, з плоскими квітколожами і зелени­ми обгортками. Обгортка складається з 1-2 рядів зелених продовгува­то-ланцетоподібних, на верхівці загострених листочків. Крайові квітки язичкові, серединні – трубчасті, двостатеві, але безплідні і продукують тільки пилок. Плоди-сім’янки, розташовані в 2-3 ряди; зовнішні – серповидні або перснеподібні, великі, середні – більш мілкі, гачкуватої форми.

В медицині використовують висушені квіткові кошики, які заго­товляють в період горизонтального розміщення язичкових квіток. Коши­ки обривають біля самої основи квітконосної ніжки. Зібрану сировину швидко сушать на відкритому повітрі (у тіні), в добре провітрюваному приміщенні або в спеціальних сушарнях при температурі, не вищій від 45 °С, і посиленій вентиляції.

Квіткові кошики містять близько 3,5 % флавоноїдів (гетерозид ізо-рамнетину), флавохром, флавоксантин, близько 3 % каротиноїдів (ка­ротин, лікопін, віолоксантин, цитраксантин, рубіксантин). Особливо ба­гаті на каротиноїди яскраво забарвлені сорти нагідок. З квіток виділені також вуглеводи парафінового ряду і 2 ситостерини, а в суцвіттях нагідок є аскорбінова кислота, смоли, “До 4 % слизистих речовин, біля 8 % органічних кислот (яблучна, пентадецилова, саліцилова), незначна кількість ефірної олії.

Листки і стебла містять сапоніни (дають при гідролізі олеанову та глюкуронову кислоти), ненасичені тритерпендіоли (арнідіол і фарадіол), до 19% гіркої речовини календену та дубильні речовини.

З коренів нагідок виділені тритерпенові глікозиди (сапоніни), похідні олеанолової кислоти – календулозиди А і В. У насінні знайдена жирна олія, яка складається в основному з гліцеридів лаурииової та пальмітинової кислот.

Експериментальне доведено, що препарати нагідок мають протиза-пальні, бактерицидні, гіпотензивні, седативні властивості; крім того, во­ни знижують рефлекторну збудливість і посилюють діяльність серця.

А. Д. Турова, досліджуючи настойку календули, призначала її жінкам з гіпертонічною хворобою, що виникла внаслідок клімакте­ричних або передклімактеричних вегетативних розладів. У результаті впливу препарату на нервову систему знижувалась рефлекторна збудливість, уповільнювався ритм серцевих скорочень. При цьому, зни­кав головний біль, поліпшувався сон (пригнічувальна дія на центри довгастого мозку, зокрема на судиноруховий центр), зменшувались за­дишка і набряки, зникали пітливість, запаморочення, больові відчуття в ділянці серця, носові кровотечі, поліпшувалась пам’ять. і

В. А. Шевельов проводив дослідження настойки календули в дозі 0,1-0,2 г (в перерахунку на суху масу) на мишах і жабах. Встановлена пригнічуюча дія її на центральну. нервову систему: рухи тварин і скоро­чення серця сповільнюються, зменшуються рухомість, больова, чутливість. Дихання стає глибоким і нечастим. Така дія препаратів ка­лендули була виражена не тільки у здорових тварин, але й у збуджених фенаміном.

У дослідах на кішках встановлено, що препарати календули викли­кають сон і заспокоєння. Сонливість у тварин триває 3-4 год, а пригнічення спостерігали протягом 5-6 год. Тривалість і глибина пригніченого стану залежали від дози. Слід зауважити, що пригнічення виникало і у кішок, збуджених фенаміном.

У гострих дослідах на кроликах і кішках препарати нагідок знижу­вали артеріальний тиск, нормалізували дихання.

В клінічних умовах встановлено, що настій, сік, порошок, екстракт нагідок знижують інтоксикацію, усувають явища диспепсії, зокрема ну­доту, блювання, відчуття тиску в надчеревній ділянці, поліпшують сон і апетит.

Як протизапальний засіб нагідки у формі мазі застосовують для лікування ран, порізів, забитих місць, опіків, обморожень, фурункулів, довго не заживаючих ран та нориць. В гінекологічній практиці для ліку­вання ерозії шийки матки, трихомонадного кольпіту, запальних захво­рювань статевих органів використовують 2 % настойку календули (для спринцювань); призначають її при проктиті, парапроктиті.

Як зміцнювальний засіб календулу застосовують у терапії внутрішніх хвороб, при різних дистрофічних процесах слизових оболо­нок органів травної системи. Нагідки лікарські досить ефективні при різних шлунково-кишкових захворюваннях (гастриті, коліті, ентеро­коліті), а також при запаленні жовчовивідних шляхів, печінки та се­лезінки.

Порошок із суцвіть нагідок разом з нікотиновою кислотою входить до складу таблеток “КН”, які призначають як симптоматичний засіб хворим із злоякісними пухлинами шлунка, кишок, стравоходу. При цьому у хворих з неоперабельними формами раку (особливо шлунка) спо­стерігається зменшення інтоксикації, зникнення диспепсичних явищ, поліпшення апетиту і сну.

Квітки нагідок вживають всередину як потогінний, сечогінний засіб (при каменях і піску в сечовому міхурі), при золотусі й рахіті, при нервовій гарячці, запамороченні, бронхіті, гастриті, при виразковій хво­робі шлунка і дванадцятипалої кишки і як засіб, що регулює місячні у жінок.

Препарати календули широко застосовуються при лікуванні гінгівіту, піореї, молочниці у дітей, ангіни (полощуть горло 2 % на­стоєм нагідок через кожні 1, 5-2 год).

Нагідки разом з оксидом заліза входять до складу таблеток кафе-рид, запропонованих для лікування недокрів’я.

Препарати календули не слід вживати при гіпотензії. У деяких країнах Європи квітки нагідок широко застосовують як антисептичний, ранозагоювальний та потогінний засіб, а свіжим соком рослини користуються в разі укусів бджіл та ос.

Завдяки високому вмісту барвних речовин зовнішні язичкові квітки нагідок інколи застосовують для ароматизації і фарбування сирів та інших продуктів харчування.

У народі існує популярний спосіб виведення ластовиння з допомо­гою нагідок. При цьому ластовиння блідне або й зникає, особливо якщо до соку нагідок додати соки лимона та плодів смородини (порівну).

Свіжі та сухі квітки – приправа до супів, салатів, м’ясних страв, хоч на перший погляд здається дивним, що їх можна вживати у їжу.

Настій нагідок готують у співвідношенні 1:10 з сухих квіткових ко­шиків і вживають по 1-2 столові ложки 2-3 рази на день.

Для приготування настойки використовують крайові пелюстки квіток або квіткові кошики. Співвідношення рослинної сировини і ек­страгента (70 % етилового спирту) дорівнює 1:10. Настойку признача­ють по ЗО капель 2-3 рази на день.

Мазь із нагідок застосовують як зовнішній засіб. Готують її змішу­ванням свіжого соку рослини з ланоліном або вазеліном у співвідношенні 1:10. Замість соку можна використати порошок пелюсток рослини (змішують з ланоліном у такому ж співвідношенні).

При хронічних гепатиті, гепатохолециститі для посилення утворення жовчі і як жовчогінний засіб застосовують настій суміші квіток нагідок (20 г), квіток ромашки (10 г), трави звіробою (40 г), трави споришу (20 г), квіток цмину піскового (40 г), коренів цикорію дикого і кори крушини (по ЗО г). Одну столову ложку суміші заливають сирою водою (200 мл), настоюють 12 год, кип’ятять 5-7 хв, напарюють ЗО хв і проціджують. Вживають по півсклянки 3 рази на день після їди.

При гнійних кон’юнктивіті, блефариті, блефарокон’юнктивіті застосо­вують примочки з напару суміші квіток нагідок, квіток волошки синьої і трави курячих очок польових (по 20 г). Цю суміш заливають 300 мл окропу, настоюють 1 год, кип’ятять 5-7 хв, проціджують через стериль­ну марлю. Роблять примочки на очі 3-4 рази на день.

Фіалка триколірна (Viola tricoloris L.)

Ця невеличка однорічна рослина росте як звичайний бур’ян у посівах, здебільшого серед озимини. Але трапляється й на узліссях, побіля доріг, у ровах. Стебло її заввишки 10-15 см, гіллясте, з ребри­стою поверхнею. Листки дрібні, ланцетоподібні. П’ятипелюсткова квіткова чашечка забарвлена білим, жовтим та фіолетово-синім кольо­рами. На парових полях можна побачити так звану польову фіалку – тільки з білими та жовтими пелюстками, яка, однак, у народній меди­цині використовується, як і триколірна, бо хімічний склад і морфологічні ознаки їх майже однакові.

Фіалку триколірну в Україні звуть ще брат-і-сестра, братчики, зв-зульки, іван-та-марія, сирітки тощо. Як лікарська рослина відома вона у народній медицині з глибокої давнини.

Для лікування використовують всю наземну частину фіалки, щ* містить рутин, сапоніни, виннокам’яну та саліцилову кислоти, каротин, аскорбінову кислоту. Найчастіше фіалку вживають всередину при хронічних захворюваннях шкіри, авітамінозах, мляво гранулюючих ра­нах, трофічних виразках, ревматичному артриті, подагрі. Здавна відома вона і як стимулятор розвитку дитячого організму, як засіб запобігання цинзі.

У німецькій народній медицині настій фіалки (10-20 г трави на 1 склянку окропу) дають тричі на день хворим із запаленням дихальних шляхів, а також при коклюші, закрепі, запаленні сечового міхура, арте­ріосклерозі та ревматизмі.

Цю рослину в суміші з іншими застосовують для лікування луска­того лишаю (псоріазу). Настоюють в 1 склянці окропу 1 столову ложку суміші трави фіалки триколірної, золототисячника звичайного (по 20 г), трави рутки лікарської, пагінців пасльону солодко-гіркого, листків ко­питняку та трави багна болотного (по 10 г). Вживають за 3 прийоми.

Фіалку триколірну заготовляють під час цвітіння, зрізуючи стебло на невеликій висоті від поверхні землі. Сушать її у приміщеннях з до­статньою вентиляцією або надворі в затінку, зберігають у щільно закри­тих паперових коробках. Зберігати фіалку довго (кілька років) не слід, бо при цьому втрачається цінність її як вітамінного препарату.

Часто з фіалки триколірної готують чай. На 1 склянку окропу бе­руть 1 столову ложку фіалки, настоюють 10 хв. П’ють по 1-2 склянки на день. Дітям, які кашляють, дають по 1-2 столові ложки кілька разів на день.

Для лікування фурункульозу готують чай із суміші трави”фіалки триколірної (15 г), квіток нагідок (10 г), кореня лопуха (5 г). Одну сто-слову ложку суміші настоюють у 200 мл холодної перевареної води, ( кип’ятять 1 хв, відціджують і п’ють по півсклянки тричі на день. Чай ї впливає заспокійливо при статевому перезбудженні, рекомендується при І прищуватості в юнаків.

1 Дві столові ложки суміші трави фіалки триколірної, листків м’яти і холодної, шишок хмелю і кореня валеріани (по 15 г) кип’ятять 1-2 хв у 2 склянках води, настоюють 10 хв, проціджують крізь марлю і п’ють по півсклянки вранці й перед сном.



Зараз ви читаєте: Лікарські рослини та їх застосування 2