Іменник - Морфологічні норми текстів документів

Іменник - це самостійна змінювана частина мови, що означає предмети, опредметнені назви ознак, кількостей, станів, дій та явищ і відповідає на питання Хто? що?

Іменники поділяються на:

    - Конкретні - іменники називають предмети, явища, що пізнаються органами чуття людини (книга, олівець, нога, вітер, цукор, зоря). - Абстрактні - іменники, що називають поняття, властивості та ознаки, явища, почуття, одиниці міри та ваги, що не мають конкретного предметного значення (життя, щастя, рух, упевненість); - Назви Істот І Неістот - назви людей, назви тварин, птахів, риб, плазунів, комах, міфологічні та демонічні назви. Іменники на позначення назв істот у називному відмінку відповідають на питання Хто?, А в знахідному - Кого? (Н. в. Хто? учень, дитина; Зн. в. Кого? учня, дитину). До неістот належать іменники, що означають сукупність людей, тварин (народ, колектив), Які в називному й знахідному відмінку відповідають на питання Що? (Н., Зн. в. Що? народ), - Назви явищ природи (дощ, завірюха, лід); - Власні Й Загальні назви. Загальні іменники - це узагальнені назви однорідних предмет (день, роса). Власні назви - це індивідуальні назви, що виділяють предмет з однотипного ряду. До власних назв належать імена, прізвища, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад тощо. Власні назви зазвичай пишуться з великої літери, але родові назви у їх складі пишуться з маленької букви (річка Десна). - Назви ознак (холоднеча, шанобливість); - Назви кількостей (одиниця, трійка); - Назви станів і дій (ходіння, читання, біг).

Іменники змінюються за відмінками та числами, належать до чоловічого, жіночого або середнього роду.

Усі іменники, крім тих, що вживаються тільки в множині, належать до певного роду: чоловічого, жіночого або середнього (день - чол. рід; Радість - жіночий рід; Вікно - середній рід).

Рід невідмінюваних іменників, запозичених з інших мов, визначається так: усі загальні назви - назви неістот - належать до середнього роду (меню, ательє, журі), Іменники, що означають осіб чоловічої статі, назви тварин, належать до чоловічого роду (маестро), Іменники, що означають осіб жіночої статі, належать до жіночого роду (леді, мадам).

Рід іменників розрізняють тільки в однині й визначають за формою однини: Хліб, мрія, поле. Якщо іменник вживається тільки у множині, то він граматичного роду не має: Жнива, вершки.

Більшість іменників називають предмети, які можна порахувати. За наявністю форм числа іменники поділяються на такі групи:

    1. Іменники, що мають форми однини й множини (дерево - дерева). 2. Іменники, що мають форму тільки однини. До таких іменників належать: назви речовин (масло, молоко); назви дій, абстрактних понять, ознак (стрільба, біг); власні назви (Ворскла, Говерла); збірні іменники, що означають сукупність предметів, але сприймаються як єдине ціле (колосся, листя). 3. Іменники, що вживаються тільки у множині. Це назви парних предметів (ножиці, штани); назви речовин та матеріалів (дрова, ліки); назви проміжків часу або періодів (жнива, канікули); назви дій, у яких бере участь декілька осіб (іменини; назви почуттів, емоцій, дій (радощі); назви ігор; власні назви (Ромни, Карпати).

Відмінювання іменників - це один із засобів зв'язку слів у реченні. Називний відмінок - початкова форма слова - прямий. Усі інші (родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний) - непрямі. Кожна відмінкова форма твориться за допомогою закінчення та (або) прийменника.

На вибір відмінкового закінчення впливає значення слова, рід, на який звук закінчується основа слова. За ознакою роду й характером основи слова всі іменники поділяються на чотири відміни.

I відміна: іменники переважно жіночого й деякі іменники чоловічого роду, а також спільного роду із закінченнями -а, - я в називному відмінку однини: Вага, гиря, машина, партія, праця. [11, с. 188]

II відміна: іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням в називному відмінку: Край, майстер, Дніпро; Та іменники середнього роду з закінченнями -о, - е, - я (крім іменників із суфіксами -ат, - ят, - єн при відмінюванні): Вікно, море; Також іменники із суфіксами згрубілості -ище, - исько, утворювані від іменників усіх родів: Вітрище (від вітер).[11, с. 188]

III відміна: іменники жіночого роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, а також слово мати, у якому при відмінюванні з'являється суфікс - ер. [11, с. 89]

IV відміна: іменники середнього роду: із закінченнями -а, - я, Що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -Ат, - ят: Дівча (дівчати); та іменники із закінченням (із суфіксом -єн при відмінюванні): Ім'я (імені).[11, с. 89]

Відмінювання іменників, що мають тільки форму множини:

    1. У Називному відмінку мають такі самі відмінкові закінчення -И, - і: закінчення (після голосного - ): Двері, дріжджі, коноплі; закінчення (зрідка ): Вила, ворота. 2. У Родовому відмінку виступають: закінчення -ей: Грошей; закінчення -ів: В'язів, хитрощів; нульове закінчення: Вил, воріт. 3. У Давальному відмінку виступають:
      А) закінчення -ам після твердого приголосного, коли в називному відмінку іменники мають закінчення -и, або (після шиплячого): Веселощам, вилам, Але: Дітям, саням, сіням; Б) закінчення -ям після голосного та після м'якого приголосного, коли в називному відмінку іменники закінчуються на -і, - ї, - я:дверям.
    4. У знахідному відмінку вживаються форми:
      А) однакові з називним відмінком: Вила, вінця, граблі; Б) однакові з родовим відмінком (для назв людей): Дітей, людей; В) обидві форми (для назв деяких свійських тварин).
    5. В орудному відмінку виступають:
      А) закінчення -ами в іменниках, що в називному відмінку мають закінчення , або -І (Після шиплячого): Вилами, ночвами, сходами; Б) закінчення -ями в іменниках, що в називному відмінку закінчуються на -і, - ї, - я: Вінцями, граблями; В) закінчення -ми: Ворітьми Воротами), грішми Грошима).
    6. У місцевому відмінку залежно від попереднього приголосного вживаються закінчення - ах, - ях: на хвилях, на воротах.

Способи творення іменників:

    1. Префіксальний: дід - прадід, друг - недруг. 2. Суфіксальний: Гриб - гриБок, стіл - столИк, дорога - доріжКА. 3. Префіксально-суфіксальний: береза - підберезник. 4. Безафіксний: підписувати - підпис, розшукувати - розшук. 5. Основоскладання: пароплав, стінгазета. 6. Словоскладання: школа-інтернат. 7. Абревіація: ГЕС, ООН, агропром. 8. Перехід з іншої частини мови: вчительська, учений.

Не з іменниками здебільшого пишеться окремо: Не вітер, не молодість. У цьому випадку Не - заперечна частка.

Разом з іменниками не пишеться, коли:

    - слово без Не не вживається: Недуга, негода; - Не - префікс, який утворює слово з новим значенням і може замінюватися синонімом без Не: недруг (ворог), Нещастя (горе).

Окремо Не пишеться, коли є протиставлення: Не горе, А Радість.

Імена по батькові утворюються за допомогою суфіксів: -ович - при творенні чоловічих імен по батькові: Васильович Дорошович, Юрійович, Але: Ілліч, Кузьмич; -івн(а) - при творенні жіночих імен по батькові: Петрівна, Ігорівна. Від деяких імен можуть утворюватися дві форми імен по батькові: Сава - Савович, Савич; Микола - Миколайович, Миколович.

Правопис складних іменників пишуться разом:

А) складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ, одна з яких дієслівного походження: Вертоліт, лісосплав, самохід;

Б) складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ за допомогою сполучного звука: Білокрівці, чорнозем;

В) складні іменники, утворені за допомогою сполучного звука від двох іменникових основ: Лісостеп; Сюди ж належать іменники, першою частиною яких є незмінний іменник іншомовного походження (тут роль сполучного звука виконує останній голосний першого іменника: Велотрек, Радіокомітет); Іменник граматичний морфологічний

Г) складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт;

Д) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівника Сто - називного) та іменника: Сторіччя.

Е) складні іменники з першою частиною Пів-, напів-, полу-: Півгодини, півмісяць, Перед іменниками - власними іменами Пів- пишеться через дефіс: Пів-Європи, пів-Києва;

Є) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: Світловодолікування, термогідродинаміка.

Через дефіс пишуться:

А) іменники, що означають протилежні за змістом поняття: Купівля-продаж,

Б) іменники, що означають спеціальність, професію: лікар-еколог;

В) іменники на позначення казкових персонажів: Лисичка-Сестричка;

Г) іменники, у яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом: Блок-система.

Г) іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: Генерал-губернатор.

Д) іменники, що означають складні одиниці виміру: Кіловат-година;

Е) складні іменники з першою складовою частиною Віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-: Віце-президент, екс-чемпіон, міні-футбол;

Є) іншомовні назви проміжних сторін світу: Норд-вест, норд-ост;

Ж) субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: Брат-і-сестра;

З) скорочені іменники, у яких наводиться початок і кінець слова: Б-ка - бібліотека, Вид-во - видавництво, Д-р - доктор.

И) перша частина складного слова (що пишеться разом або дефіс), коли далі йде слово з такою самою другою частиною: Кулько-й роликопідшипники, радіо - й телеапаратура.

Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс:

А) якщо прикладкою виступає видова назва, то дефіс між означ; ним іменником і прикладкою не ставиться: Місто Київ; Якщо ж у ролі прикладки виступає родом назва, то між означуваним іменником і прикладкою ставить дефіс: Звіробій-трава;

Б) якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснюваного іменника дефісом: Дівчина-красуня; Якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то він пишеться окремої Богатир хлопець, красуня дівчина;

В) пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями (причому атрибутивну роль виконує іменник у постпозиції), між ними завжди ставиться дефіс: Дівчина-грузинка Й Грузинка-дівчина;

Г) якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник без сполучного звука. Такі іменники пишуться через дефіс: льон-довгунець.

Похожие статьи




Іменник - Морфологічні норми текстів документів

Предыдущая | Следующая