Проблеми створення та функціонування СЕЗ та ТПР в Україні


Міністерство освіти та науки України

Черкаський інженерно-технологічний інститут

Кафедра фінансів

Курсова робота на тему:

“Проблеми створення та функціонування

СЕЗ та ТПР в Україні”

Керівник:

Коваленко

Ганна

Миколаївна

Виконала:

Студентка І V курсу

Групи Ф-71, ФЕФ

Федоренко Ольга

Володимирівна

Черкаси 2001 р.

ПЛАН

Вступ

1. Поняття, класифікація, правові аспекти створення та основні риси СЕЗ в Україні.

2. Задачі та вихідні умови створення СЕЗ.

3. Ефективність функціонування та проблеми розвитку СЕЗ та ТПР в Україні.

4. Світовий досвід створення СЕЗ.

Висновок

ВСТУП

Очікувана стабілізація економіки України у зв’язку з лібералізацією соціально-економічних відносин і впровадженням ринкових принципів досі не відбулася. За роки реформування сталося погіршення загального економічного середовища регіонів та життєвого рівня населення. Негативні наслідки функціонування продуктивних сил, зумовлені розбалансованістю фінансової системи, падінням виробництва та зростанням чисельності безробітних, наклалися на такі недоліки, як спотворена виробнича структура з переважанням важких галузей економіки, однобічна спеціалізація окремих регіонів, екологічні проблеми.

Для виходу з кризи та подальшого розвитку національна економіка конче потребує інвестиційних ресурсів і питання пошуку нових джерел інвестування залишаються одними з найактуальніших. Багато країн світу досить ефективно використовували і використовують нові форми інтеграції виробництва для одержання значних інвестицій, серед яких особливого поширення набули територіальні формування у вигляді СЕЗ. Зважаючи на успішність функціонування СЕЗ як напряму трансформування перехідних економік чи прискорення динаміки економік країн, що розвиваються, та промислово розвинених країн, Україна також вирішила спробувати використати їх для розв’язання існуючих проблем.

В українських реформах цей напрям донедавна практично не застосовувався. Відсутність на протязі тривалого часу в Україні практичних кроків в апробації світового досвіду створення СЕЗ пояснюється побоюванням економічної регіоналізації, посилення зв’язків прикордонних областей з державами-сусідами з наступною дезінтеграцією національної економіки і загрозою для цілісності держави. Хоча в багатьох випадках модель регіонально-секторального “відкривання” економіки аж ніяк не суперечить керованому державою, посиленню внутрішньодержавної інтеграції господарських комплексів окремих регіонів. Орієнтація цієї моделі на активізацію інвестиційної діяльності саме вітчизняних суб’єктів господарювання з урахуванням концентрації вітчизняного капіталу в окремих регіонах (Донецька, Луганська, Дніпропетровська та ін. Області) та інвестиційної привабливості окремих галузей, територій інших регіонів, зокрема, туристично-рекреаційної, транспортно-експедиторської, науково-технологічної (Харківська, Львівська, Закарпатська області, мм. Київ, Харків, Одеса, АРК) дозволить активізувати міжрегіональні зв’язки у частині “переливу” вільних фінансових ресурсів та їх іммобілізації в Україні, а не за її межами.

Однією з головних причин тривалого ігнорування СЕЗ як механізму залучення капіталу є недосконалість законодавчої і нормативно-методичної бази створення СЕЗ та відсутність досвіду техніко-економічних досліджень доцільності масштабних територіально-галузевих проектів в умовах недосконалої конкуренції перехідної економіки. Особливо негативно вплинула неможливість вивчення та узагальнення досвіду функціонування господарських суб’єктів, органів управління СЕЗ, їх взаємодії з поза зональною економікою, органами державної влади при відсутності предмету вивчення – реального досвіду втілення проектів у господарське життя.

Слід зауважити, що ідея вільних економічних зон не є для нашої країни новою. Зокрема, наприкінці 80-х початку 90-х рр. деякі радянські вчені визнали, що рівень техніки та технології в більшості галузей народного господарства є досить низьким і як один із шляхів виходу із ситуації пропонували створення анклавних територій. За ініціативою керівництва СРСР була розроблена так звана єдина державна концепція вільних зон. Вільні зони розглядалися як елемент державної зовнішньоекономічної політики і засіб стимулювання міждержавних відносин СРСР із зарубіжними партнерами. За формою вони повинні були стати зонами спільного підприємництва, точніше, компактними територіями з високою концентрацією підприємств з іноземною участю. Передбачалося, що такі зони будуть створюватися в регіонах з розвинутим науково-технічним потенціалом з метою виробництва наукомісткої продукції на базі поєднання радянських технологій і іноземного капіталу. Господарсько-правові пільги на території зон передбачалися лише по відношенню до підприємств з іноземною участю і в межах, визначених діючих в СРСР норм регулювання іноземних інвестицій.

1. ПОНЯТТЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ПРАВОВІ АСПЕКТИ

СТВОРЕННЯ ТА ОСНОВНІ РИСИ СЕЗ В УКРАЇНІ

В вітчизняній, як і в закордонній літературі поки що не утвердилося єдине тлумачення і загальновизнане визначення поняття “спеціальна економічна зона”. За документами міжнародної конвенції по спрощенню і гармонізації митних процедур (Кіото, 18.05.1973), під вільною зоною (або “зоною-франко”) розуміється частина території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами національної митної території, тобто СЕЗ – це частина території країни, яка має розширену самостійність у вирішенні господарських питань, особливий режим керування і преференційні (податкові, митні, валютно-фінансові та інші) умови економічної діяльності для іноземних та національних підприємств.

В світовій практиці існує багато різновидів СЕЗ. Разом з тим, загальноприйнятої типології спеціальних зон на сьогоднішній день не існує. Законодавство України визначає наступні типи СЕЗ в залежності від поставлених цілей і задач:

Таблиця 1. Класифікація вільних економічних зон.

Тип

Характеристика

Форми організації

Зовнішньоторгові зони

Частина території, де товари іноземного походження можуть зберігатися, покупатися і продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстрочкою

1) Вільні порти (порто-франко)

2) Вільні митні зони (зони франко)

3) Митні склади

Комплексні виробничі зони

Частина території, на якій вводиться спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності

1) Експортні виробничі зони (розвиток експортного виробництва, орієнтованого на переробку власної сировини і операції по зборці)

2) Імпортоорієнтовні зони (розвиток імпортозамінних виробництв)

Науково-технічні зони

СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки шляхом стимулювання фундаментальних і практичних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво

Туристично-рекреаціні зони

СЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний і історико-культурний потенціал, з метою активізації підприємницької діяльності в сфері туристичного бізнесу

Банківсько-страхові (офшорні) зони

Зони, в яких вводиться особливо сприятливий режим здійснення банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, створеним за участю тільки нерезидентів, і які обслуговують лише ту їх підприємницьку діяльність, яка здійснюється за межами країни

Зони прикордонної торгівлі

Частина території держави на кордоні з сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону та торгівлі

Комплексні СЕЗ

Об’єднують в собі елементи зон різних типів

Території пріоритетного розвитку (ТПР)

Податкове і митне стимулювання застосовується для суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти

Ухвалення, реалізації і контроль інвестиційних проектів на території

В зв’язку з невеликим обсягом необхідних затрат ТПР вважаються найбільш м’якою формою стимулювання інвестиції і найбільш перспективною щодо розвитку її на території України.

Враховуючи критерії створення і розташування СЕЗ, реальною є організація в Україні таких типів зон:

1) зовнішньоторговельні зони – Закарпатська, Волинська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Херсонська області і Автономна Республіка Крим

2) виробничі – майже всі промислові регіони України

3) науково-технічні – Київ, Харків, Одеса, Львів, Дніпропетровськ і прилеглі до них території

4) туристично-рекреаційні – АРК, Закарпаття, Львів, Чернівецька та Івано-Франківська області.

Правове поле, у якому функціонують на сьогоднішній день в Україні 12 СЕЗ та 9 ТПР, являють собою значну кількість законодавчих і нормативних актів, прийнятих, починаючи з 1992 р. Правові і економічні основи статусу і функціонування ВЕЗ на території України визначені ЗУ “Про загальні засади створення і функціонування С(В)ЕЗ” (1992р) і Концепцією створення СЕЗ в Україні, затвердженою КМУ в 1994 р. Зокрема, створення СЕЗ ініціюється прийняттям ВРУ окремого закону для кожної СЕЗ. При цьому закон про створення конкретної зони не може суперечити базовому закону.

Фактично першою українською СЕЗ є експериментальна економічна зона “Сиваш”. Але, незважаючи на те, що СЕЕЗ “Сиваш” офіційно зареєстрована у вересні 1996 р., формально процес її закладення не був завершений у відповідності з чинним законодавством України.

Лише СЕЗ “Яворів”, “Курортополіс Трускавець” та “Рені” були створені на основі відповідних Законів України, прийнятих ВРУ. Правовий статус решти СЕЗ (“Азов”, “Донецьк”, “Славутич”, “Закарпаття”, “Інтерпорт Ковель”, “Миколаїв”, “Порт Крим”, “Порто-франко”, “Сиваш”) та всіх ТПР визначений Указами Президента. Причому Укази, які визначають правове поле створення і функціонування 3-х СЕЗ і 6-ти ТПР, датовані 27 і 28 червня 1999 року, тобто половина із діючих СЕЗ і ТПР були започатковані практично в один день.

На початок 2001 року ТПР визначені у Донецькій області (22 міста і 5 районів), АР Крим (4 міста, “Велика Ялта”, “Сиваш” і “Східний Крим”), Луганській (6 міст і 3 районів), Закарпатській (вся область), Сумській (м. Шостка), Житомирській (2 міста і 9 районів), Харківській (м. Харків), Чернігівській (7 районів) та Волинській (Нововолинськ і Жовтневе) областях.

На сьогодні спеціальні правові режими інвестиційної діяльності охоплюють вже 10% території України. За винятком СЕЕЗ “Сиваш”, С(В)ЕЗ створені на 20-30 років, а ВЕЗ “Донецьк” і “Азов” – на 60 років. Спеціальні режими інвестиційної діяльності на ТПР встановлені терміном на 30 років, крім Закарпатської області, де такий режим встановлений на 15 років. Сьогодні в Україні СЕЗ мають комплексно-виробничий характер (крім чітко визначеної спеціалізації ВЕЗ “Курортополіс Трускавець” як зони туристсько-рекреаційного типу). В окремих випадках додатково визначається зовнішньоторговельна орієнтація зон (СЕЗ “Азов”, “Порт Крим”, “Порто-франко”, “Закарпаття” і “Автопорт Краковець” на території СЕЗ “Яворів” – як зона прикордонної торгівлі).

Незважаючи на організаційно-функціональні відмінності, СЕЗ мають ряд загальних рис:

1) застосування різноманітних видів пільг та стимулів, в тому числі:

– зовнішньоторговельних (зниження чи відміна експортно-імпортних мит, спрощений порядок здійснення зовнішньоторгових операцій);

– фіскальних, пов’язаних з податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть охоплювати податкову базу (прибуток або дохід, вартість майна), окремі її компоненти (амортизаційні відрахування, витрати на зарплату, транспорт тощо), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;

– валютно-фінансових, які включають різноманітні форми субсидій, що надаються у прямому вигляді – за рахунок бюджетних коштів і преференційних державних кредитів, та опосередковано – у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування землею, а також специфічну систему кредитування і страхування, пільгові умови проведення окремих видів платежів;

– адміністративних, які спрощують процедури реєстрації підприємств, режиму в’їзду-виїзду іноземних громадян.

2) наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, яка наділена правом самостійно приймати рішення в широкому економічному спектрі;

3) всебічна підтримка з боку центральної державної влади.

В світовій практиці в результаті застосування пільг норма прибутку в СЕЗ, як правило, в середньому складає 30-35%. Істотно скорочуються (в 2-3 рази) строки окупності капіталовкладень (вважається нормальним для СЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки). В цілому система пільг, яка встановлюється в окремій СЕЗ, в певній мірі індивідуальна та тісно пов’язана з програмами, що реалізуються на її території. Так, на територіях пріоритетного розвитку та в СЕЗ України запроваджено такі види пільг (в загальному вигляді):

Таблиця 2. Основні пільги, які надаються на ТПР.

ТПР

Звільнення від оподаткування

Звільнення від сплати

Звільнення від обов’яз-кового продажу іноземної валюти

Звільнення від сплати за землю

Прибутку

Інвести –

Цій

Ввізного

Мита та ПДВ

Зборів

До деяких

Бюдж.

Фондів

Донецька

Обл.

+ (3 роки), з 4 по 6 рік –

50% діючої

+

+

+

Луганська

обл.

+ (3 роки), з 4 по 6 рік –

50% діючої

+

+ (5 років)

+

+ (5 років)

Закарпатська

Обл.

+ (2 роки), з 3 по 5 рік –

50% діючої

+

+ (5 років)

+

АР Крим

+ (3 роки), з 4 по 6 рік –

50% діючої

+

+ (5 років)

+

+

+ (5 років)

М. Шостка (Сумська обл.)

+ (3 роки), з 4 по 6 рік –

50% діючої

+

+ (5 років)

+ (5 років)

Житомирська

Обл.

+ (3 роки), з 4 по 6 рік –

50% діючої

+

+ (5 років)

+ (5 років)

М. Харків

+ (3 роки), з 4 по 6 рік –

50% діючої

+

+ (5 років)

+ (5 років)

Чернігівська

Обл.

+ (3 роки), з 4 по 6 рік –

50% діючої

+

+ (5 років)

+ (5 років)

Волинська

Обл.

+ (3 роки), з 4 по 6 рік –

50% діючої

+

+ (5 років)

+

Таблиця 3. Основні пільги, які надаються в СЕЗ.

СЕЗ

Режим

Спец-ої

Митної

Зони

Звільнення від оподаткування

Звільнення від сплати

Звільнення від обов’яз-кового продажу іноз валюти

Звільнення від плати за землю

Прибутку

Інвести –

Цій

Ввізного мита та ПДВ

Зборів до деяких бюдж. фондів

“Сиваш”

Реінвестиція

+

+

“Славутич”

+ (3 роки), з 4 по 6 рік – 50% діючої

+

+ (5 років)

+

+

+ (3 роки), з 4 по 6 – 50% діючої

“Донецьк”

+

Ставка – 20%

+

+

+

+ (період освоєння ділянки)

“Азов”

+

Ставка – 20%

+

+

+

+ (період освоєння ділянки)

“Закарпаття”

+

Ставка – 20%

+

+

“Яворів”

+ (5 років), наступні – 50%

+ (5років)

+

+ (3 роки), наступні – 50% діючої

“Інтерпорт

Ковель”

+

Ставка – 20%

+

+

+ (5 років)

“Миколаїв”

+ (судно-

Будування)

+ (3 роки), з 4 по 6 рік – 50% діючої, з 4 по 10 – реінвестиція

+

+ (5 років)

+

+ (5 років)

“Порто-

Франко”

+

+ (3 роки), з 4 по 6 рік – 50% діючої

+

+

“Рені”

+

Ставка – 20%

+

+

+

“Порт Крим”

+

Ставка – 20%

+

+

+

+ (5 років)

“Курорто-

Поліс

Трускавець”

+ (3 роки), з 4 по 6 рік – 50% діючої

+

+

+

+ (період освоєння), наступні 10 років – 50% діючої

Перелік встановлених пільг і особливості їх застосування на територіях пріоритетного розвитку і у СЕЗ свідчать про відсутність єдиної уніфікованої схеми (переліку) пільг, які надаються суб’єктам СЕЗ і ТПР, наявність значних відмінностей у різних законодавчих та нормативних актах. З погляду потенційних інвесторів така ситуація не є сприятливою, адже вимагає додаткових зусиль для визначення, які саме пільги діють у різних зонах і на окремих територіях. Крім того, були випадки, коли проголошення створення СЕЗ не супроводжується встановленням у відповідних законах спеціального митного режиму як характерної особливості даної СЕЗ (наприклад, “Сиваш”, “Славутич”, “Трускавець”).

Застосування зазначених пільг в більшості випадків можливе тільки за умови здійснення мінімальних інвестицій, розміри яких наведено в наступній таблиці:

Таблиця 4. Мінімальні суми інвестицій, необхідні

Для отримання пільг суб’єктами СЕЗ і ТПР.

СЕЗ

Мін. сума, $ тис.

ТПР

Мін. сума, $ тис.

“Сиваш”

Не встановлена

Донецька обл.

1 000

“Славутич”

200

Луганська обл.

500 – 1 000

“Донецьк”

Не встановлена

Закарпатська обл.

250

“Азов”

Не встановлена

АР Крим

100 – 1 000

“Закарпаття”

Не встановлена

М. Шостка (Сумська обл.)

200 – 1 000

“Яворів”

500

Житомирська обл.

200 – 500

“Інтерпорт Ковель”

Не встановлена

М. Харків

500 – 3 000

“Миколаїв”

500 – 3 000

Чернігівська обл.

200 – 500

“Порто-франко”

Не встановлена

Волинська обл.

250

“Рені”

50 – 3 000

“Порт Крим”

Не встановлена

“Курортополіс

Трускавець”

500

Мінімальний розмір інвестицій залежить від галузі економіки, в якій реалізується інвестиційний проект. Перелік пріоритетних видів економічної діяльності встановлюється для кожної СЕЗ та ТПР окремо Кабінетом Міністрів України. Як бачимо, за даними таблиці, законодавці та уряд зробили ставку на великих (принаймні, за українськими масштабами) інвесторів і пройшли повз 99% вітчизняних підприємців, тоді як створення СЕЗ повинне активно використовуватися для вирішення, насамперед, внутрішніх проблем країни, сприяти насиченню внутрішнього ринку конкурентноздатною промисловою продукцією.

2. ЗАДАЧІ ТА ВИХІДНІ УМОВИ СТВОРЕННЯ СЕЗ

Задачі створення СЕЗ можуть бути різноманітними. Економічно розвинуті країни, як правило, використовують СЕЗ в загальносуспільних інтересах в якості інтегративного економічного механізму, ефективного засобу накопичення і поширення зарубіжного досвіду господарювання і управління, підвищення конкурентоспроможності власного виробництва. Країни, що переживають глибоку економічну кризу, а також країни з перехідною економікою, зазвичай намагаються розв’язати за допомогою СЕЗ проблеми конкретних регіонів, пов’язані з безробіттям, низьким рівнем соціально-економічного розвитку, захистом інтересів як виробників, так і споживачів.

Конкретні задачі створення СЕЗ можна згрупувати за трьома напрямками: економічні, соціальні та науково-технічні. В групу економічних задач входять: залучення іноземного та активізацію національного капіталу завдяки спеціальним пільговим економічним механізмам, стабільній законодавчій базі і спрощенню різноманітних організаційних процедур; використання переваг міжнародного географічною розподілу праці і міжнародного обороту капіталу для розширення експорту готової продукції, раціонального імпорту та створення імпортозамінного механізму виробництва; ріст валютних надходжень в бюджет країни та регіону.

До соціальних цілей відносять: прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в межах зон національних ресурсів, підвищення зайнятості населення, створення нових робочих місць та прошарку висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення і застосування на практиці світового досвіду в галузі організації, управління і фінансів, задоволення потреб населення в високоякісних товарах народного споживання.

Науково-технічні цілі включають: залучення прогресивних зарубіжних і вітчизняних технологій, прискорення інноваційних процесів, залучення зарубіжних вчених і спеціалістів, підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури конверсійних комплексів.

В кінцевому підсумку створення СЕЗ спрямоване на розв’язання стратегічних задач піднесення окремих регіонів і, завдяки, їх дифузійному впливу, народного господарства всієї країни. В загалом же, світовий господарський досвід свідчить, що досить часто початкові цілі і задачі, задекларовані при створенні СЕЗ, не співпадають з тим, що відбувається в результаті фактичного розвитку.

На українські СЕЗ, згідно Програми розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року, покладено наступні задачі: стимулювання структурних перетворень в економіці шляхом залучення іноземних інвестицій; активізація спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг; збільшення постачань на внутрішній ринок високоякісної продукції; активізація науково-технічного обміну, залучення і впровадження нових технологій; створення сучасної ринкової інфраструктури, поліпшення використання природних і трудових ресурсів.

Цілі створення конкретних СЕЗ наведені в наступній таблиці:

Таблиця 5. Цілі створення СЕЗ в Україні.

Назва СЕЗ

Мета створення

“Сиваш”

Залучення інвестицій в пріоритетні виробництва регіону

“Славутич”

Створення робочих місць в м. Славутич

“Донецьк”

Створення нових робочих місць для працівників, скорочених у зв’язку із закриттям

Гірничовидобуваних та інших підприємств, а також створення технопарку

“Азов”

Перевалка транзитних вантажів, виробництво товарів на експорт

“Закарпаття”

Створення сучасної виробничої, транспортної і ринкової інфраструктури

“Яворів”

Створення робочих місць для працевлаштування робітників підприємства

“Сірка”, а також розвиток виробництва на території автопорту “Краковець”

“Інтерпорт Ковель”

Облаштування міжнародного транспортного коридору Гданськ-Одеса

“Миколаїв”

Залучення інвестицій в суднобудівну галузь

“Порто-франко”

Залученні інвестицій в розвиток Одеського морського торгового порту

“Рені”

Розвиток експортного потенціалу і інфраструктури портового комплексу

“Порт Крим”

Залучення інвестицій в галузь охорони здоров’я, відпочинку, туризму та інші галузі

“Курортополіс

Трускавець”

Залучення інвестицій, направлених на збереження природних лікувальних ресурсів

курорту Трускавець

В залежності від задач, поставлених при формуванні тієї чи іншої зони, пред’являються відповідні вимоги до її розміщення:

– політична стабільність в країні та регіоні СЕЗ;

– стабільна і повна законодавча база, яка визначає економічні, соціальні, адміністративно-управлінські, фінансові та інші питання функціонування СЕЗ;

– сприятливе транспортно-географічне розташування по відношенню до зовнішнього і внутрішнього ринків і наявність розвинутих комунікацій – великих транспортних вузлів, морських портів, автомобільних шляхів і залізниць міждержавного сполучення, міжнародних аеропортів, транспортних коридорів;

– розвинутий виробничий потенціал, наявність виробничої та соціальної інфраструктури;

– істотний по запасам та цінності природно-ресурсний потенціал (природнокліматичні умови, корисні копалини, трудові ресурси, науково-виробничий потенціал);

– розвинута комерційна інфраструктура по обслуговуванню СЕЗ (банки, інвестиційні, консалтингові і юридичні фірми, аудиторські організації, транспортні послуги);

– наявність або створення ефективної структури адміністративного управління СЕЗ, здатність керівників СЕЗ оволодіти новою культурою управління.

Труднощі, які виникають при створенні СЕЗ, досить часто пов’язані саме з необхідністю значних капіталовкладень в розвиток інфраструктури СЕЗ, організацію митних процедур, а також з можливістю переоцінки потенційної зацікавленості зарубіжних інвесторів в співпраці в СЕЗ.

3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СЕЗ ТА ТПР В УКРАЇНІ

Діяльність СЕЗ і ТПР в Україні на сьогоднішній день важко оцінювати однозначно, оскільки 6 СЕЗ та 6 ТПР, де-юре, розпочали своє існування лише у 2000 році. Відтак, про перші вагомі результати новостворених СЕЗ і ТПР можна буде говорити дещо пізніше. З огляду на тривалість функціонування, аналіз результатів діяльності доцільний за такими СЕЗ і ТПР: СЕЕЗ “Сиваш” (діє з 1996 р.), СЕЗ “Славутич”, “Донецьк” та “Азов” (всі – з 1998 р.), СЕЗ “Закарпаття” і “Яворів” (обидві – з 1998 р.), ТПР в Донецькій області (з 1998 р.), ТПР в Луганській та Закарпатській області (обидві – з 1999 р.).

Оцінити реальні результати функціонування СЕЗ можна лише використавши комплексний підхід, який поєднує економічні, соціальні, екологічні та інші критерії, зокрема:

– забезпечення самоокупності (в такому випадку визначають обсяг початкових інвестицій на створення інфраструктури зони, обсяг наданих пільг і порівнюють його з існуючими (майбутніми) надходженням до бюджету внаслідок реалізації проектів);

– обсяг залучених інвестицій ;

– обсяг виробництва, зростання конкурентоспроможності продукції ;

– використання високих (інноваційних) технологій;

– вплив проектів на конкурентне середовище регіону і країни в цілому;

– обсяг експорту та зміна його структури;

– рівень зайнятості та життєвий рівень населення в регіоні;

– рівень забруднення навколишнього середовища в регіоні.

В зв’язку з обмеженістю даних окремі питання будуть розглянуті лише в загальному вигляді.

Забезпечення самоокупності. Для того, щоб СЕЗ та ТПР працювали ефективно і прибутково держава повинна здійснити певні інвестиції у розвиток інфраструктури територій, в організацію контролюючих інститутів та ін. Найбільших капіталовкладень потребують класичні зони (“Закарпаття”, “Азов”, “Донецьк”), які розташовані по периметру на кордоні України і потребують ще додаткових витрат на їх огородження та облаштування відповідно до вимог Державної митної служби України. Фактично ці зони являють собою голі поля, на яких нічого не було. Лише в перші дві ділянки, які відкривають зону “Закарпаття”, уряд на 10 липня 2000 р. вклав понад млн. Але жодних прибутків з цієї зони (як і з інших класичних зон) ще не було отримано.

Більш привабливо в цьому відношенні виглядають промислові зони (ТПР та решта СЕЗ), оскільки на їх створення і благоустрій уряд затратив порівняно невеликі кошти. Реальні прибутки бюджету отримані лише за рахунок реалізації проектів по створенню нових підприємств – із започаткуванням нової діяльності бюджет отримує додаткові надходження у вигляді прибуткового податку з фізичних осіб і часткових (в порівнянні з діючим порядком) відрахувань.

У випадку реалізації інвестиційних проектів на базі діючих підприємств (а на сьогоднішній день така кількість проектів є найбільшою) пільговий режим поширюється лише на діяльність в межах інвестиційного проекту. А збитки від інвестиційної діяльності перекладаються на основну діяльність підприємства. В 1999 р. втрати бюджету від реалізації таких проектів склали понад 59 млн. грн. по 106 підприємствам.

Протягом 2000 р., за даними управлінь економіки облдержадміністрацій, до бюджетів всіх рівнів в рамках реалізації інвестиційних проектів (по створенню як нових підприємств так і на базі діючих) надійшло 170,4 млн. грн., у тому числі в серпні 2000 р. – 30,6 млн. грн., з них ПДВ – 18 млн. грн., податок на прибуток – 5,1 млн. грн., прибутковий податок з громадян – 1,8 млн. грн.. У 2000 році суб’єктам господарювання СЕЗ і ТПР було надано пільг на суму 194,3 млн. грн., в т. ч. в серпні 2000 р. на 28,4 млн. грн., з них: ПДВ – 12,6 млн. грн., ввізне мито – 7,1 млн. грн., податок на прибуток підприємств – 8,7 млн. грн.. Отже, в 2000 р. досягти окупності витрат по СЕЗ і ТПР також не вдалося і збитки бюджету від надання пільг склали 23,9 млн. грн., а в цілому (із врахуванням інших витрат бюджету на устрій територій) – близько 168-170 млн. грн. (за різними оцінками).

Як бачимо, за критерієм окупності створення СЕЗ і ТПР, результати їх діяльності однозначно оцінюються як негативні. Це при тому, що український уряд ще не здійснив реальних необхідних (як того вимагає світова практика) капіталовкладень у створення СЕЗ – в світовій практиці для нормального облаштування 1 квадратного кілометру експортно-виробничої зони необхідні вкладення близько -45 млн., а для митно-торгової – -15 млн. За дослідженнями, проведеними Інститутом східнознавства РАН по 26 країнам, власні затрати для залучення іноземних інвестицій в СЕЗ склали в середньому на зарубіжних інвестицій. В КНР, наприклад, іноземні вкладення в чотири СЕЗ склали на кінець 80-х рр. млрд. дол., в той час як початкові власні інвестиції перевищили 22 млрд. дол.., що в 5,5 разів більше. Власне, вся інфраструктура СЕЗ в цих країнах була створена за рахунок централізованих держкоштів. Звичайно, такі великі затрати можуть окупитися лише в тому випадку, якщо СЕЗ будуть функціонувати тривалий період часу з високою результативністю.

Обсяг залучених інвестицій Станом на 01.09.2000 р. органами управління СЕЗ та ТПР було затверджено 280 інвестиційних проектів, у т. ч. на ТПР – 177, у СЕЗ – 103. Загальна кошторисна вартість цих проектів складає,3 млрд., у т. ч. на ТПР – 5,1 млн., у СЕЗ – 0,6 млн.. Станом на 1 липня 2000 року загальний обсяг інвестицій, фактично здійснених на території СЕЗ і ТПР, склав 5,2 млн. (8,5% всіх прямих іноземних інвестицій в економіку України). При цьому, 90% з них, або 4,7 млн. Бело залучено суб’єктами ТПР зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності.

Зокрема, за перше півріччя 2000 р. у СЕЗ та ТПР було залучено 5,4 млн. інвестицій (27,5% загального обсягу іноземних інвестицій в економіку України), в тому числі 87,5% – суб’єктами ТПР. Найбільші обсяги інвестицій за 6 місяців 2000 р. серед СЕЗ було залучено СЕЗ “Яворів” – ,1 млн. та СЕЕЗ “Сиваш” – ,7 млн. Лідерами серед ТПР за цим показником є суб’єкти ТПР Донецької області – ,6 млн. і ТПР у Закарпатській області – ,7 млн..

Звернемо увагу на розподіл іноземних інвестицій у СЕЗ та ТПР за походженням. Найбільші обсяги припадають на резидентів Угорщини, які є учасниками 5 інвестиційних проектів загальною вартістю 9,5 млн.. Вдвічі менші обсяги інвестицій походять з Великобританії – ,5 млн. (12 проектів) та США – ,3 млн. (13 проектів) (див. мал.2).

Найбільші успіхи у залученні інвестицій досягли підприємства хімічної галузі – 32 проекти на суму 7 млн.. У харчову промисловість – галузевого лідера за обсягами ПІІ на рівні держави – наразі вкладено 9 млн. (48 проектів). У 2000 році привабливою для інвесторів виявилася галузь транспорту і зв’язку – 5 млн. (див. мал.3).

За обсягами реалізованої на експорт продукції перші місця посідають ТПР у Донецькій області (210,7 млн. грн.) і СЕЕЗ “Сиваш” (97,9 млн. грн.). Цей показник є дуже важливим, оскільки 6 із 12 СЕЗ є зонами зовнішньоторговельного типу.

Найбільшим інвестиційним проектом, який реалізується на території СЕЗ і ТПР, є проект “Проектування, будівництво та експлуатація паро газової електростанції потужністю 166 МВт у м. Мукачево” (кошторисна вартість 7 млн.).

Таблиця 6. Лідери за обсягами фактично залучених інвестицій станом на 1.07.2000

Обсяг інвестицій в млн. $

ТПР у Донецькій області

237,73

ТПР у Закарпатській області

28,49

СЕЕЗ “Сиваш”

13,96

СЕЗ “Яворів”

12,10

Отже, інвестиційні процеси мають місце в СЕЗ та ТПР. Але чи відповідають їх масштаби, напрямки та якість бажаному результату? Сумнівно. Наведені дані свідчать про те, що пільговий режим та природні ресурси України залучили окремих інвесторів і це не є фактом ефективності діяльності СЕЗ.

Обсяг виробництва, зростання конкурентоспроможності продукції. Використання високих (інноваційних) технологій. Ці критерії є дуже важливими, оскільки свідчать про характер і напрямки залучення інвестицій – на виробництво вже існуючої продукції за відомими в Україні технологіями або на впровадження нових технологій, застосування передового досвіду управління, оновлення технічної бази українських підприємств, яке є найбільш істотним фактором розвитку економіки. На жаль, повна інформація по цьому питанню відсутня. Наведу лише окремі дані по Закарпатській області. Так, обсяг виробленої та реалізованої за 1999 р. та 8 місяців 2000 р. промислової продукції за рахунок впровадження інвестиційних проектів становив понад 58 млн. грн., в тому числі за 8 місяців 2000 р. – 46,8 млн. грн., з якої на експорт було реалізовано продукції на суму відповідно 44,2 та 34,7 млн. грн.. В 2001-2002 рр. передбачається здійснити реконструкцію та модернізацію виробництв на 29 підприємствах на суму,3 млн.. Але в цілому, поки що, говорити про технологічне і інноваційне підгрунтя зростання конкурентоспроможності продукції регіону зарано. На разі продукція виграє за рахунок цінових переваг.

Вплив проектів на конкурентне середовище регіону і країни в цілому. Оцінювати ефективність розвитку СЕЗ та ТПР відокремлено від їх впливу на інших суб’єктів, що діють в звичайному режимі, як в даному регіоні так і в країні в цілому неможливо. Для господарюючих суб’єктів СЕЗ та ТПР фактично було створено монопольні переваги на цих територіях (з урахуванням пільгового оподаткування їх продукція є на 20-30% дешевшою), при тому, що реалізація їх продукції, залучення робочої сили та капіталів буде здійснюватися на всьому економічному просторі України. Тобто підприємства, які виробляють аналогічну продукцію і діють в звичайному режимі стають просто неконкурентоспроможними, банкрутують і внутрішньогалузеве конкурентне середовище спотворюється. Такі приклади вже існують на сьогодні: на ТПР в Криму запрацював содовий завод, при цьому в Луганській області такий же содовий завод закрився, оскільки не може конкурувати з ним на рівних. В Донецьку планується відкриття заводу по виробництву соняшникової олії. При цьому той же херсонський “Чумак” не зможе з ним конкурувати, оскільки в Донецьку – пільгова система оподаткування, а в Херсоні – звичайна. Подібні тенденції матимуть розвиток і в подальшому, оскільки перелік пріоритетних напрямків діяльності в СЕЗ та ТПР, закріплений в чинних нормативних актах, охоплює дуже часто виробництва, які і без того є ефективними та прибутковими, залишаючи поза увагою види діяльності, що перебувають в занепаді і потребують відродження. Наприклад, в Донецькій області в межах спеціального інвестиційного режиму під пільговий режим потрапив проект в галузі мобільного зв’язку, що поставило під загрозу майбутнє вже існуючих, успішно діючих суб’єктів.

Відсутність в Указах Президента конкретизації видів діяльності СЕЗ, зокрема у СЕЗ Закарпаття вже сьогодні призвела до масового неконтрольованого вивозу керівництвом області за підтримки деяких народних депутатів ВРУ високоцінних порід лісу та дощок, які є гостродефіцитними для деревообробної, меблевої та лісопильної промисловості даного регіону. Щоб у цьому переконатися достатньо побувати на вузлових станціях Закарпаття – Чоп і Мукачів, які переповнені довжелезними потягами з вагонами вищого сорту лісу та дощок, які направляються в Австрію, Іспанію, Німеччину і навіть Румунію. І це при тому, що меблева, лісопильна та деревообробна промисловість тут фактично знищені і їх необхідно відроджувати.

В світовій практиці СЕЗ використовувалися як засіб поступового розвитку всієї країни. Зокрема, основним гаслом створення СЕЗ в Китаї було: “Спочатку багатими повинні стати певні райони, щоб їх могли наслідувати інші (райони)”. Українській же підхід до організації СЕЗ гарантує їх розвиток за рахунок руйнування потенціалу решти територій, на яких діє звичайний правовий режим. Аналогічна ситуація, до речі, мала місце і в Росії (яка має більш тривалий досвід у створенні СЕЗ). Яскравим прикладом такого роду є СЕЗ в Калінінградській області. Пільги, які діяли на території СЕЗ негативно позначилися на стані місцевих промислових підприємств, в результаті чого, за даними Держкомстату РФ, падіння фізичного обсягу виробництва промислової продукції в 1991-1998 рр. Склало 71,2%. Це один з найгірших показників в РФ: в середньому по країні падіння виробництва за даний період становило 49,7%.

Таким чином, нагальною потребою є перегляд переліку пріоритетних видів діяльності, значне його скорочення та встановлення чітких вимог до спеціалізації СЕЗ з метою уникнення поширення пільг на переважну частину видів діяльності зони.

Слід відмітити також те, що пільги, які надаються в СЕЗ, сприяють неконтрольованому перерозподілу фінансових потоків між регіонами. В цих умовах існує реальна загроза для системи державних пріоритетів і програм в галузі реструктуризації промисловості і розвитку регіонів, які з такими труднощами створювалися в останні роки.

Рівень зайнятості та життєвий рівень населення в регіоні. Однією з головних цілей організації практично всіх СЕЗ та ТПР є створення робочих місць, вирішення соціальних проблем в регіонах. Цей критерій є чи не єдиним позитивним результатом роботи цих утворень. Лідерами за обсягами створених робочих місць станом на 01.07.2000 р. були: ТПР у Закарпатській області – 3066 одиниць, ТПР у Донецькій області – 2951 од., СЕЗ “Яворів” – 1118 од. та СЕЕЗ “Сиваш” – 1019 од.. В Донецькій області ухвалено 96 проектів, які передбачають створення 9,6 тис. нових та збереження 18,4 тис. робочих місць. В рамках реалізації інвестиційних проектів на території СЕЗ “Курортополіс Трускавець” до кінця 2000 р. було збережено 3547 робочих місць та створено 153 нових. Протягом минулого року рівень безробіття в місті вдалося зменшити з 5,4 до 4,9%. Фонд оплати праці у ІІ кварталі 2000 р. в порівнянні з І кварталом зріс майже на 1,5 млн. грн..

Як бачимо, активізація господарських процесів в СЕЗ та ТПР дійсно сприяла виконанню їх соціального навантаження. Але враховуючи те, що їх діяльність в цілому негативно позначилася на стані регіонів із звичайним правовим режимом, призвела до закриття інших підприємств, при оцінці ефективності діяльності СЕЗ за цим критерієм необхідно також взяти до уваги кількість скорочених працівників. На разі дані про це відсутні, а нехтування ними призведе до спотворення оцінки.

До речі, характерною рисою СЕЗ в світі є особливий режим, який регулює використання робочої сили. В багатьох країнах (зокрема, Сходу) він спрямований на обмеження соціального захисту працюючих, заборону діяльності профсоюзів в межах СЕЗ, припинення дії трудового законодавства в частині фіксування мінімальної заробітної плати і максимальної тривалості робочого дня, звільнення підприємців від сплати внесків в фонди соціального страхування і т. ін. Такий режим забезпечує отримання іноземними підприємцями додаткових прибутків.

Рівень забруднення навколишнього середовища в регіоні. Розглянута вище ситуація, що має місце в Закарпатській області, свідчить про перетворення СЕЗ, в окремих випадках, в додатковий фактор руйнування балансу екосистеми України. Натомість, передбачалося, що залучення нових технологій і технічне переозброєння підприємств дозволить ці проблеми вирішити. Існує велика загроза того, що зони “Закарпаття”, “Азов” та “Донецьк”, будуть в подальшому використовуватися не як експортно-виробничі для чого вони власне і створювалися, а, в основному, як експорто-вивізні, тобто такі, що використовуються українським та іноземним капіталом для вивозу з України стратегічних товарів та сировини. Це підтверджується досвідом країн, що розвиваються – недосконала урядова політика при створенні експортно-виробничих зон призводить до використання їх насамперед для вивозу з країни різноманітних видів сировини і природних ресурсів. Тому, підходи до організації і регулювання СЕЗ в Україні повинні бути переорієнтовані на захист національних інтересів і запобігання перетворенню України на сировинний придаток.

Отже, оцінивши початкові результати діяльності СЕЗ та ТПР можна сказати, що вони є невтішними, а подекуди загрозливими для стану регіонів і країни в цілому. Рівень ризику, непевності отриманих соціально-економічних результатів в наслідок функціонування зон в Україні є дуже високим. Причини цього вбачаються у недостатньо глибокому вивченні досвіду інших країн в сфері організації та регулювання СЕЗ (важливо розглянути не тільки позитивні аспекти СЕЗ, а насамперед розібратися із проблемами, що мали місце при їх організації і функціонуванні, адже “вчитися необхідно на чужих помилках”), неоднозначності підходу різних гілок влади до проблеми функціонування СЕЗ, відсутності відповідної нормативно-правової бази. Нормативно-правова база, що регулює сферу функціонування СЕЗ має ті ж недоліки, що і решта законодавства України: не відповідає сучасним вимогам, містить суперечні нормативи, нечіткість формулювання, множинність актів, які регулюють певні питання та абстрактність певних актів через нерозуміння конкретних відносин, які вони повинні регулювати.

Переважна частина існуючих проблем є похідною недосконалості державного регулювання соціально-економічних процесів. Саме відсутність у виконавчої влади ефективних механізмів регулювання соціально-економічних процесів, безсистемність їх розробки та впровадження, а також несвоєчасність реагування на небажані процеси і тенденції в економіці, є одними з головних причин стримування економічних перетворень і нездатності спрямувати ситуацію в кращу сторону.

При створенні СЕЗ в Україні не було враховано, що при існуючих масштабах розвитку вільних зон в світі, податкові пільги відіграють далеко не головну роль для іноземного капіталу. В цьому відношенні все більш важливими стимулами стають такі фактори, як політична стабільність, інвестиційні гарантії, якість інфраструктури, кваліфікація робочої сили, простота адміністративних процедур. Пільги повинні слугувати інструментом реалізації існуючих відносних переваг даної галузі або території, а не механізмом компенсації існуючих недоліків або відсутності факторів розвитку.

Недостатнє врахування цих обставин з боку держави призводить в кінцевому підсумку до того, що найбільша вигода від створення зон отримується вузьким колом зацікавлених осіб (керівниками виробництв, орієнтованих на експорт високоліквідної сировини та товарів з низьким ступенем переробки), а інтереси потенційних інвесторів проявляються лише до регіонів багатих на легкодоступні ресурси, які користуються підвищеним попитом на світових ринках, а їх освоєння дає можливість швидкого повернення вкладених інвестицій. Що фактично і відбувається зараз в Україні.

Відсутність комплексного підходу до процесів організації СЕЗ призводить до стихійності їх утворення, нераціонального визначення розмірів. На сьогоднішній день Україна не має достатньої кількості ресурсів (насамперед фінансових) для ефективного впровадження такої кількості СЕЗ. Іноземні інвестори аж ніяк не зацікавлені вкладати кошти в регіони, де відсутні належна інфраструктура, засоби зв’язку, натомість є застарілі виробничі потужності та випрацьовані корисні копалини.

Прагнення ініціаторів створення типових (класичних) зон відвести під свою юрисдикцію як можна більшу територію також ставить під сумнів підприємницький успіх зон, зважаючи на великі капіталовкладення необхідні для їх облаштування. До того ж в цьому випадку досить складно організувати управління. А цей чинник є дуже важливий для тих країн, які вперше створюють СЕЗ і не мають досвіду управління такими зонами.

Проблема розумного обмеження початкових вкладень на облаштування СЕЗ особливо актуальна для України, враховуючи нинішню гостру нестачу інвестиційних коштів.

Неякісне планування при створенні СЕЗ в Україні виявляється і в нераціональному встановленні строків їх функціонування та переліку пільг.

В указах Президента України терміни функціонування зон у 20, 25, 30, 60 років є економічно не виправданими. Особливо в таких указах, як про “Інтерпорт Ковель” (20 років), “Порт Крим” (30 років), “Порто-франко” (25 років), оскільки види діяльності в цих зонах високоприбуткові, отож пільги на 20-25-30 років призведуть до зростання прибутків інвесторів і збитків держави.

Світовий досвід підтверджує, що вже через 5-7 років у СЕЗ більшість пільг органи держвлади відміняють, а натомість створюються економічно вигідні умови функціонування підприємств і розвиток всієї СЕЗ на загальнодержавних умовах. У контексті аналізу проблем формування тих чи інших зон ще більш необгрунтованим є Указ Президента про створення СЕЗ на 60 років в Донецькій області. За такий термін не те що зону, а цілу державу можна створити. Встановлення таких невиправдано завищених термінів може дуже ускладнити своєчасне внесення коректив у випадку допущених помилок.

У світі прийнято надавати суб’єктам СЕЗ пільги з податку на прибуток чи податку на нерухомість (землю та (або) споруди). Натомість в Україні суб’єкти СЕЗ і ТПР одержують пільги з ПДВ. Цільове використання товарів, ввезених на територію України без сплати ПДВ, простежити досить важко. Отож суб’єкти зон мають можливість додатково заробити на продажу таких товарів, а контрольні органи потребують більше коштів на адміністрування і контроль за діяльністю суб’єктів СЕЗ.

Звернення України до іноземних інвестицій наражає її, як і будь-яку іншу державу, на економічну небезпеку, на загрозу незалежності національної економіки. Йдеться про те, що, запозичуючи іноземні технології, вона ставить відповідні галузі в залежність від іноземного капіталу, піднімає авторитет іноземної науки та, відповідно, зменшує результативність, а відтак і прогрес національної науки, особливо у сфері прикладних розробок. В перехідний період особливо гостро відчуваються зловживання, пов’язані з відмиванням і вкладанням капіталу кримінального походження. Вони розраховані на швидке отримання надприбутків і руйнують потенціал України (економічний, природний, технічний та ін.). Тому важливого значення набуває розробка системи критеріїв відбору іноземних інвестиційних проектів (що дає максимально об’єктивну оцінку якості суб’єктів та об’єктів інвестиційного процесу), розробка державної науково-технологічної політики, оптимізації співвідношення імпортних технологій та національних розробок.

Під час прийняття рішень про створення СЕЗ не було проаналізовано альтернативних методів, що забезпечили підтримку великих та містотворчих підприємств. Йдеться про приватизацію, зміну підходів до управління, реструктуризацію тощо.

На сьогоднішній день чітко не визначена концепція контролю з боку держави за функціонуванням СЕЗ та ТПР. Як правило, в просуванні проекту створення СЕЗ успіху досягають лобістські угрупування, які представляють потужні промислові регіони. Організація СЕЗ на таких територіях, в особливості в мегаполісах, надзвичайно ускладнить, якщо не зробить неможливим, контроль за фінансовими потоками.

Отже, як було показано в розділі, основною відмінною рисою процесу створення СЕЗ в Україні є його підпорядкованість тактичним політичним задачам на шкоду економічній сутності та довгостроковим політичним пріоритетам, питання створення зон вирішуються стихійно, за відсутності чітких критеріїв та відповідної нормативно-правової бази.

Як би привабливо не виглядала на початку ідея створення СЕЗ, Україна вже сьогодні потрапила в певну проблемну ситуацію, яка вже починає набирати оберти. Якщо не розв’язати її зараз, ми все рівно повернемося до неї через деякий час.

4. СВІТОВИЙ ДОСВІД СТВОРЕННЯ СЕЗ

За даними ООН, в світі працює понад 800 СЕЗ, які дають 5% світового валового доходу.

Світовий досвід створення і функціонування СЕЗ свідчить про те, що поряд з зонами, створеними для посилення інтеграції із світовим ринком, заохочення міжнародних економічних зв’язків (зони вільної торгівлі, експортно-виробничі, митні та ін.), існують зони з особливим режимом заохочення відповідних видів діяльності і галузей виробництва (зони розвитку відсталих районів, туристичні зони, агрополіси і ін.). Тому цілі створення СЕЗ в кожному окремому випадку можуть бути відмінними.

Так, в промислово-розвинених країнах, таких як США, Великобританія, СЕЗ створювалися для реалізації регіональної політики, спрямованої на пожвавлення малого та середнього бізнесу в депресивних районах. З цією метою вітчизняним підприємцям надавалася більша, ніж в інших районах країни свобода діяльності і значні фінансові пільги. Ці програми не мали спеціальної орієнтації на залучення іноземного капіталу, а передбачали перерозподіл національних фінансових потоків між регіонами країни для забезпечення рівномірного стійкого розвитку всієї країни.

З цією ж метою створювалися СЕЗ і в країнах, що розвиваються – Сінгапур, Терція, Філіппіни. Однак на відміну від промислово розвинених країн наголос при створенні СЕЗ робився на залучення іноземного капіталу. Слід підкреслити, що іноземний капітал в усіх цих країнах ставив за мету не розвиток національної економіки, а отримання надприбутків. Тому успішні наслідки функціонування СЕЗ для економіки країни спостерігаються там, де одразу було жорстко закріплено превалювання національних інтересів над інтересами транснаціонального капіталу промислово-розвинених країн.

Помітна роль СЕЗ в соціально-економічному розвитку окремих відособлених районів різних країн, тієї або іншої галузі виробництва, в залученні іноземного капіталу або пожвавлення діяльності малого та середнього вітчизняного підприємництва, тим не менш, не дає достатньо підстав розглядати їх як універсальний засіб модернізації економіки в умовах переходу від командно-адміністративної економіки до ринкової. Справа в тому, що розвиток СЕЗ відбувається в межах добре спланованої економічної реформи. Ступінь впливу на решту територій країн, що розвиваються є доволі обмеженим. Для промислово-розвинених країн, як правило, і не ставиться задачею поширення такого впливу. Організація СЕЗ грає чітко визначену роль в пожвавленні підприємницької діяльності даного регіону або в акцентуванні уваги на розвиток тієї чи іншої галузі економіки. Крім того, утворення СЕЗ поєднано, як правило, із значними капіталовкладеннями і наступними істотними зусиллями держави на їх розвиток. Без централізованої підтримки вони практично не життєздатні.

При численних прикладах успішного функціонування СЕЗ мають місце невдалі спроби їх організації. Так, створення в Шрі-Ланці, Сенегалі, Індії, Лівії, Маврикії та ін. країнах СЕЗ не тільки не завершилося успіхом, але багато з них взагалі припинили своє існування. Така неефективність здебільшого зумовлена недосконалою урядовою політикою, зокрема такими її рисами:

– нестабільність та непрозорість законодавчого регулювання СЕЗ, яка спричиняє низький рівень інвестицій, корупцію та зловживання пільгами для відмивання нелегально отриманих коштів;

– відсутність чітких вимог до спеціалізації СЕЗ, що призводить до необгрунтованого поширення пільг практично на всі види діяльності зони;

– неякісне планування СЕЗ, а саме:

A) невдалий вибір місця для СЕЗ (територія із слаборозвиненою інфраструктурою, надто малою кількістю природних та трудових ресурсів, не досить містким ринком). В такому разі СЕЗ стає непривабливою для інвесторів.

B) нераціонально визначений розмір зони. У Ліберії витрати на створення інфраструктури СЕЗ ( млн.) істотно перевищили інвестиції ( тис.).

В той же час у Китаї, Малайзії та Сінгапурі великий розмір СЕЗ став головним чинником промислового розвитку. Але для цього були сконцентровані колосальні капіталовкладення.

ВИСНОВОК

На терені України сформувалася хибна думка, що СЕЗ є чудодійним засобом при переході від командної, дефіцитної економіки до ринково орієнтованої. Не можна розглядати СЕЗ як панацею для оздоровлення економіки країни в цілому, оскільки в переважній більшості випадків подібні утворення допомагають успішно розв’язати лише локальні і регіональні економічні, соціальні та екологічні задачі. Натомість ці проблеми є характерною рисою всіх без винятку районів України (зокрема, в промисловості кожне друге підприємство є збитковим, а в сільському господарстві понад 85% господарюючих суб’єктів щорічно закінчують свою діяльність із збитками). Тобто потрібна така концепція розвитку економіки, яка сприяла б оздоровленню всієї України, а не окремих її регіонів. Таким підходом є зміна існуючої системи оподаткування в бік зменшення податкового тиску, забезпечення стабільних та зрозумілих правил господарювання.

Багато вчених схиляються до думки, що навіть заради отримання негативного результату – неуспіху проекту СЕЗ подібна практична реалізація мала сенс з точки зору обгрунтування рекомендацій по поліпшенню проекту чи повної відмови від подібної моделі “відкривання” економіки. Дійсно не можна не погодитися, що втрати економіки від локальних економічних експериментів у випадку їх неуспіху є незіставними зі збитками від невиважених заходів у масштабах усієї економіки.

Для того щоб зменшити можливий негативний вплив, необхідно розглянути питання припинення діяльності неефективно працюючих СЕЗ та ТПР, де не створені необхідні умови по залученню інвестицій, повільно ведеться робота з потенційними інвесторами, відсутня необхідна інфраструктура. На окремих ТПР слід обмежитися тими інвестиціями, які вже прийшли, та скоротити перелік пріоритетних видів діяльності. При цьому уряд має зберегти пільги, надані таким суб’єктам. До такого кроку спонукає необхідність зберегти авторитет держави серед іноземних інвесторів і забезпечити захист їхніх прав в Україні.

Але, з іншого боку, навряд чи варто повністю відмовлятися від практики створення СЕЗ в майбутньому. При проведенні розумної політики і врахуванні специфіки нашої країни діяльність СЕЗ може сприяти прискоренню НТП, зростанню випуску наукомісткої продукції. Виправданим є надання статусу СЕЗ не окремим адміністративним регіонам, а окремим галузям економіки, науково-дослідним установам (як це має місце в США), агломераціям підприємств, портам, транспортним артеріям. В таких зонах необхідно стимулювати виробництво продукції саме з підвищеною доданою вартістю і високим ступенем наукоємкості.

З огляду на це особливої актуальності набуває удосконалення існуючої нормативно-правової бази. Насамперед необхідно переглянути стратегію створення СЕЗ в Україні, узгодити її з пріоритетами внутрішньої та зовнішньої політики, а також державними програмами реструктуризації промисловості і розвитку регіонів.

Однією з важливих передумов об’єктивного процесу створення СЕЗ є розробка відповідної комплексної методичної бази, яка повинна охоплювати всі етапи створення зон – від визначення типу і розробки її техніко-економічного обгрунтування – до практичних заходів по облаштуванню. В цьому контексті надзвичайно важливо напрацювати такі підходи до надання пільг, які б дозволили пов’язувати їх з результатами реалізації інвестиційного проекту. Наступною проблемою методологічного характеру є перелік інвестиційних пріоритетів при створенні типових зон. Одним з пріоритетів, які необхідно враховувати при створенні таких СЕЗ, є вибір напрямків залучення інвестицій. Очевидно, що вони можуть дати результати лише в тих випадках, якщо по-перше, будуть спрямовані на технологічне переобладнання галузей, по-друге, вписуватися в фундаментальні державні програми економічних перетворень і структурної перебудови господарства. При цьому недопустимими представляються випадки, коли в перелік пріоритетів потрапляють виробництва, які і без того є високоефективними.

Актуальним є також формування дієвого механізму державного регулювання процесів створення і функціонування СЕЗ. З точки зору проведення цілісної державної політики в сфері СЕЗ надзвичайно важливим є завершення формування і початок функціонування Агентства з питань СЕЗ. Серед задач, які потребують першочергового вирішення, є “перехоплення ініціативи” у регіонів відносно створення СЕЗ.

Світовий досвід створення СЕЗ і той досвід, який вже має Україна в цій сфері, підтверджує, що розвиток інфраструктури є однією з найскладніших задач. Оскільки фінансування розвитку інфраструктури з центрального бюджету неможливе, необхідно звернутися до всього спектру фінансового інструментарію, починаючи з організації муніципальних запозичень і закінчуючи створенням цільових фондів.

В цьому контексті перспективним напрямком є стимулювання притоку в СЕЗ валютних коштів тіньового сектору, в тому числі і переміщених за кордон. Одним з можливих механізмів рішення цього питання могла б стати спрощена процедура відкриття валютних рахунків нерезидентами в межах зони.

Тільки в поєднанні з іншими елементами загальної стратегії економічного розвитку країни СЕЗ здатні забезпечити активізацію підприємницької діяльності, залучення нових технологій, розвиток ринкових методів господарювання, а в кінцевому підсумку – ріст обсягів виробництва і поставок високоякісних товарів та послуг як на внутрішній, так і на зовнішній ринки, додаткові можливості для вирішення соціальних проблем в країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1) Роговий. Актуальні питання розвитку територій з особливим статусом в Україні. //Економіка України – №11 – 2000 р – с. 4-13.

2) Загородній В. М. Сучасні проблеми і перспективи розвитку особливих територіально-господарських утворень. //Финансовая консультация – №43-44 – 2000 г – с.28-29 /Спецвыпуск ч.2/.

3) Шаранданов. СЕЗ – як спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області. //Финансовая консультация – №39-40 – 2000 г – с.59-60 /Спецвыпуск /.

4) Шеховцов, Шестакова, Громов. СЕЗ: мировой опыт и перспективы в Росии. //Вопросы экономики – №10 – 2000 г – с.104-117.

5) Міжнародний цент перспективних досліджень. СЕЗ: світовий досвід і досвід України. //Фондовый рынок – №32 – 2000 г – с.28-29.

6) Солодов. Мертвый сезон. //Бизнес – №15 – 2000 г – с.10-14.

7) Савин. Нужны ли России СЕЗ? //Мировая экономика и международные отношения. – №3 – 2000 г – с.67-72.

8) Новак. Проблеми становлення і розвитку ВЕЗ в Україні. //Україна-бізнес – №6 (1 березня) – 2000 р – с.10.

9) Кифяк. ВЕЗ в Буковині: реалії та перспективи. //Регіональна економіка – №1 – 2000 р – с.200-203.

10) Мокій. СЕЗ як форма регіонально-секторальної моделі зовнішньо-економічної інтеграції. //Регіональна економіка – №4 – 1999 р – с.106-112.

11) Рижкова. ВЕЗ: особливості оподаткування. //Баланс – №35,36 – 1999 р – с.30-34.

12) Принц. Аналіз указів Президента щодо створення ВЕЗ, практики їх функціонування. //Віче – №12 – 1999 р – с.29-37.

13) Воронцов, Дяченко. О статегии создания СЕЗ в Украине. //Финансова тема – №10 – 1999 г – с.8-15.

14) Кулік. ВЕЗ: за і проти: історія формування ВЕЗ і практичний досвід в інших країнах. //Український географічний журнал – №3 – 1999 р – с.3-12.

15) Махмудов. СЭЗ как инструмент привлечения инвестиций. //Фондовый рынок – №11 – 1999 г – с.26-28.

16) Канадуров. СЭЗ и стимулирование инвестиций. //Бизнес-информ – №1-2 – 1999 г -с.71-74.

17) Стороженко, Безменова. СЕЗ как форма внешнекономического регулирования рынков. //Бизнес-информ -№1-2 – 1999 г – с.75-78.

18) Сахарук. Мировой опыт и практика Украины в создании СЭЗ. //Бизнес-информ – №9-10 – 1999 г – с.75-78.

19) Солодкий. Сучасний стан ВЕЗ в Україні. //Фондовый рынок – №32 – 1999 г – с.30-34.

20) Пила, Чмир. Підсумки і перспективи створення СЕЗ в Україні. //Економіка України – №8 – 1999 р – с.26-34.

21) Тюббен. СЕЗ в Україні – засіб сприяння інвестиціям? //Фондовый рынок – №7 – 1999 г – с.25-27.

22) Чуприна. СЕЗ в Україні. //Вісник податкової служби України – №15 – 1999 р -с.8-12.

23) Лебедько, Руданський. СЕЗ: світовий досвід створення і функціонування. //Вісник податкової служби України – №7 – 1999 р – с.43-44.

24) Танцюра. Особливості економіки України з точки зору можливості створення ВЕЗ. //Вісник ЖІТІ. Економічні науки – №8 – 1998 р – с.251-253.

25) Танцюра. СЕЗ і особливості їх формування в Україні. //Економіка промисловості. Збірник наукових праць – Черкаси – 1998 р. – с.53-60.



Зараз ви читаєте: Проблеми створення та функціонування СЕЗ та ТПР в Україні