Розвиток освіти науки і медицини 17 ст в Україні


Реферат на тему:

“Розвиток освіти, науки і медицини 17 ст. в Україні”

Освічені люди першої половини 17 століть шукали різноманітні засоби, щоб стримати польський наступ. Найважливішою була спра­ва заснування нових шкіл. Недостатній розвиток освіти вва­жали за головну причину занепаду культурного і національ­ного життя. Найглибше висвітлив це питання автор “Пере­стороги”, який писав: “Вельми зашкодило державі Руській, що не могли поширити шкіл і наук всенародних і їх не фундували, бо якщо науку мали б, то за несвідомістю своєю не прий­шли б до такого занепаду”.

Першочергово на цю потребу відгукнулися братства. Так, перша братська школа була заснована у Львові у 1585 р. і звалася греко-слов’янською школою, або гімназією. На­вчання в школі велося слов’янською мовою, з давніх мов вивчалася грецька. У якій пошані була грецька мова, мож­на побачити із заповіту гетьмана Петра Сагайдачного, що встановив у львівській і київській школах окремі кошти на утримання грецьких учителів.

Навчання носило літературний характер. Після вивчення основ граматики приступали до вивчення поетики та рито­рики, торкалися основ філософії. Поза літературною освітою учень виносив зі школи деякі знання з математики, астро­номії, музики. Дуже високі вимоги ставилися до вчителів-дидасколів, останні повинні бути розумними, благочестивими (не п’яницями, розпусниками, хабарниками, зависниками, а являти собою взірець добра і всяких чеснот у всьому). Учні в школі мали рівні права, які визначалися шкільним статутом. Викладали в цій школі молоді вчителі і письменники: Зизаній Тустановський, Кирило Ставровецький, Іван (Іов) Борець­кий та ін. Головне завдання школи було підготувати нових духовників, учителів і письменників, що словом і письмом могли послужити громадянству.

Існувала братська школа й у Луцьку. В ній працювали відомі педагоги Єлисей Ілковський, Павло Босинський, Ав-густин Славинський, видатний художник Йов Кондзелевич. Школа мала свій статут “Порядок шкільний” і пра­вила для учнів “Артикул прав”, котрі є пам’ятками прогре­сивної педагогічної думки того часу. В Луцькій братській школі навчався видатний український поет і громадський діяч Данило Братковський, закатований шляхтою у 1702 р.

За участь у національно-визвольному русі. Певну роль у розвитку освіти відіграла Запорозька Січ.

Вже у 1576 р. на землях Війська Запорозького була засно­вана перша школа, в якій навчалися бажаючі – як мало­літні, так і дорослі. На Чортомлицькій Січі в 1650 р. збудували січову військову церкву із центральною головною школою при ній. У цій школі, як свідчать документи, навчалося 80 учнів. Всього на Запо­рожжі було 44 церкви, при 16 з них працювали церковно­парафіяльні школи. Діяли також, за твердженням істори­ка О. Апанович, 3 спеціальні школи підвищеного типу.

Головним учителем січової школи був ієромонах. Він тур­бувався про здоров’я хлопчиків, ховав померлих і про все, що відбувалося в школі, доповідав кошовому отаманові та при­кордонному лікареві. Навчання в усіх школах Запорожжя велося рідною – “руською” – мовою. Крім рідної, у січових школах вивчали старослов’янську і латинську мови, письмо й лічбу, закон Божий, піїтику, риторику, геометрію, геогра­фію, астрономію, музику тощо. Учні проходили курс військо­во-фізичного виховання, мали досить широкі права. Щоро­ку обирали двох отаманів: одного для учнів старшого, друго­го – для учнів молодшого віку. Виняткову увагу запорозькі козаки приділяли добору вчителів, стежили за їхніми пове­дінкою і працею. Проте довгий час залишалася невирішеною справа вищої школи, яка могла б дати освіту інтелігенції і протидіяти впливам єзуїтських шкіл.

Створенням вищої школи першим зайнявся князь Кос­тянтин Острозький, волинський магнат, що займав високі урядові посади і, розуміючи вагу освіти, заснував у своєму маєтку в м. Острозі у 1576 р. школу, відому під назвою Острозької академії. Щоб забезпечити школі вищий рівень, Острозький запросив викладати в ній видатних українських та іноземних вчених. Очолив Академію Герасим Смотриць-кий, професорами були греки: Кирило Лукаріс, Протосінгел Никифор, Діонісій Палеолог. Тут викладали ієромонах з Ос­трога Купріян, котрий свого часу вчився в Падуї та Венеції, математик та астроном Ян Лятос, який був раніше професо­ром Краківського університету, острозькі священики Дем’ян Наливайко та Василь – автор трактату “О єдиной вірі”. Були і світські люди: Клірик Острозький, Христофор Філарет – автор “Апокрисису”, пізніше – Мелетій Смотрицький. З 1576 р. тут діяла друкарня Івана Федорова, яка видала понад ЗО найменувань книжок, особливим досяг­ненням було видання Острозької Біблії в 1581 р. В Академії навчалися майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та вчений, письменник Мелетій Смотрицький. Але проісну­вав навчальний заклад недовго. В 1608 р., коли князь Острозький помер, його син Януш, який був уже католи­ком, справи батька продовжувати не бажав. А онука князя Острозького, Анна Алоїза Ходкевичева, заснувала в Ост­розі єзуїтську колегію.

Знову потребу вищої школи в Україні підняв Петро Мо­гила, об’єднавши в 1632 р. школу Києво-Печерської лаври з братською школою і створивши навчальний заклад, який стали називати Києво-Могилянським колегіумом, а пізні­ше, з 1694 р., Києво-Могилянською академією. Новий нав­чальний заклад мав за основу західноєвропейський зразок.

З самого початку колегіум, крім чотирьох нижчих класів (фари, інфіми, граматики, синтаксими), мав класи поети­ки, риторики, філософії. Лекційні курси читалися переваж­но латинською мовою, як і в тогочасних західноєвропейсь­ких колегіумах та університетах. На цьому дуже наполягав сам Петро Могила, хоча проти вивчення латини в Україні стояла значна частина духовенства.

Як і тогочасні європейські університети, Києво-Моги-лянський колегіум мав у своєму підпорядкуванні школи, що працювали за його програмою: у Вінниці; у Кременці.

У цьому навчальному закладі викладалися арифметика, граматика, музика, нотний спів, геометрія, астрономія, грецька, латинська та польська мови. Щорічно в академії навчалося близько тисячі учнів як з України, так і з Біло­русії, Молдови, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції та інших країн. Вчилося багато росіян, зокрема Михайло Ломоно-сов. У 1698 р. цар Петро наказав патріархові: “Священни­ки у нас ставятся, грамоти мало умеют… й для того в обучение хотя бьі послать 10 человек в Киев в школы”.

У той час, коли в Московії західної науки і культури зав­жди боялися і втікали від них, в Україні ніколи нічого подіб­ного не спостерігалося і західний вплив широкою рікою ко­тився до нас. Про те, що в Києво-Могилянській академії утверджувалась атмосфера вільнодумства, свідчить хоча б викладання в ній філософії. Кожен професор філософії по­винен був виробити собі свій оригінальний курс, до цього навіть зобов’язував статут академії. Оригінальні курси філосо­фії залишили після себе професори Христофор Чарнуцький, Платон Малиновський, Амвросій Дубневич, Стефан Кали-новський, Йосип Туробайський, Мануйло Козачинський.

Києво-Могилянська академія була не лише освітнім, а й науковим центром. Професори, як свідчать нотатка лекцій Йосипа Горбацького в 1639-1640 рр. та Інокентія Пзеля в 1645-1647 рр. не обмежувались лише викладом кон­цепцій, загальноприйнятих у тогочасній європейській науці, а ще самостійно розробляли проблеми логіки, пси­хології та інших наук.

Пам’ятками православної полемічної літератури стали “Палінодія” Захарія Копистенського і польськомовний трак­тат “Літос”, який вважають твором Петра Могили. Обидва твори засвідчують ерудицію авторів, їхню обізнаність як з богословською думкою Сходу і Заходу, так і з тогочасною слов’янською та західноєвропейською літературою.

Та основна заслуга цього навчального закладу полягала в тому, що українці вже в XVIIст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання у всьому слов’янському світі, демон­струвала зв’язок української культури із західноєвропейсь­кою, сприйняла ідеї гуманізму, Реформації і Просвітницт­ва, стала віддзеркаленням демократизму українського сус­пільства та здійснила величезний вклад у справу формування української еліти.

Проте спочатку, до відкриття в Україні вищої школи, рівень вітчизняної науки представляли вихованці монастирсь­ких шкіл, що часто продовжували свої студії в Празькому, Лейпцігському, Болонському, Падуанському та Краківсько­му університетах. До найбільш знаних належить, наприклад, поет-гуманіст Павло Русин із Кросна (бл. 1470-1517 рр.). Також чималий вплив на розвиток тогочасної гуманістичної думки справив художник Максим Грек, його ревним учнем був князь Андрій Курбський, діяльність якого на Волині сприяла значному культурно-освітньому по­жвавленню. Протягом 60-80-х років XVIст. А. Курбський був оборонцем православ’я перед наступом католицизму і полонізації. Його перу належать переклади творів Івана Зла­тоуста, Івана Дамаскина та інших авторів. А. Курбський ли­стувався з князем Острозьким, Чарторийською, А. Бокієм.

Першою видатною постаттю в українській медичній на­уці після Євпраксії був Юрій Дрогобич (бл. 1450-1494). Справжнє прізвище Котермак, народився в м. Дрогобичі біля Львова. Закінчив Краківський університет і одержав звання магістра. Продовжив навчання в Болонському уні­верситеті, став професором медицини і філософії, відомим астрономом і згодом ректором цього університету. В 1483 р. в Римі була надрукована його праця “Прогностичне судження”. В 1488р. Ю. Дрогобич повернувся до Кракова і очолив кафедру медицини в місцевому університеті.

Вірогідно, Ю. Дрогобич був не єдиним українським вченим-медиком у XV-XVIст. В архівах Краківського універ­ситету згадуються студенти з різних населених пунктів України. Професором медицини в Краківському універси­теті в середині XVIст. був Йосип Струсь, який написав зна­мениту працю про пульс.

Українцями, на думку дослідників, були професори пер­шої в Україні медичної школи, заснованої в Замості у 1593 р., Симон Бирковський, Іоан Ірсин. Велику роль у підготовці медиків України в XVIIст. відігравала Києво-Могилянська академія. Вона не була медичною, а загальноосвітньою шко­лою, та завдяки високому науковому рівню давала дуже добру підготовку для подальшого студіювання медицини в загальноєвропейських університетах.

За далеко неповними даними колишніми учнями Києво-Могилянської академії були близько 740 українських лі­карів, її закінчили такі видатні українські вчені-медики, як Нестор Амбодик-Максимович, Степан Андрієвський, Да­нило Веланський-Кавунник, Денис Волчанецький, Михай­ло Гамалія та ін.

Після закінчення академії сотні молодих українців ішли для продовження навчання до відомих університетів Захі­дної Європи: Лондона, Парижа, Лейдена, Галля, Кіля, Падуї, Лейпціга, Единбурга, Кракова та ін. Бідніші або менш здібні учні академії йшли до госпітальних шкіл, медико-хірургічних шкіл Польщі, а пізніше – Московщини.



Зараз ви читаєте: Розвиток освіти науки і медицини 17 ст в Україні